Переїзд до Німеччини: особистий досвід адаптації з нуля

У 2019 році я переїхала до Німеччини. Перед цим, у 2018-му, я познайомилася з німцем, ми одружилися, і після весілля я переїхала жити до нього.

Життя в новій країні виявилося не таким романтичним, як уявлялось на початку. Я опинилась абсолютно одна — без друзів, без знайомих, без роботи. Усе, що було звичним вдома — підтримка, коло спілкування, навіть проста побутова зручність — зникло.

Мені довелося починати з нуля. Навіть знайти нормального перукаря було складно. Я не знала мови, не розуміла, як працюють місцеві служби, і не уявляла, з чого почати інтеграцію.

До всього додавалися внутрішні страхи:
— раптом я не зможу вивчити німецьку?
— що, якщо не знайду себе в новому середовищі?
— а якщо взагалі нічого не вийде?

Менталітет був зовсім інший. Я відчувала, що думаю і дію інакше, ніж люди навколо. Це створювало додаткову дистанцію. Спілкування давалося важко, з’явилось відчуття ізоляції.

Це був непростий період. Але важливий.

Першим кроком для мене стало вивчення мови.
Без німецької — ти ніби в тіні. Залежна від чоловіка, я не могла самостійно вирішити елементарні питання: запис до лікаря, лист з банку, дзвінок в страхову. Це сильно тиснуло на самооцінку.

Я пішла на мовні курси, які пропонувала місцева Volkshochschule. Спочатку було складно: мова незрозуміла, темп швидкий, багато граматики. Але головне — регулярно ходити й не кидати. Навіть якщо здається, що нічого не відкладається в голові.

Паралельно я намагалась зрозуміти, як тут влаштоване життя. Що таке Ausländeramt, як оформлюються документи, що робити з медичною страховкою, які права має людина з мого статусу. Це був цілий окремий «університет», де все доводилось дізнаватися самостійно.

Зробити щось без допомоги — наприклад, просто піти у банк — було маленькою перемогою. Але ці дрібниці поступово давали відчуття впевненості.

Спілкування з місцевими було обмеженим. Менталітет відрізнявся: більш стримані, формальні, не поспішають йти на контакт. Знайомств майже не було, тому перший час я часто почувалася ізольовано.

Проте з часом — з’явилась рутина. Мовний курс, побут, перші знайомі. Це не було легко, але було вже не страшно.

У всій цій адаптації я безмежно вдячна своєму чоловіку — за терпіння, підтримку і розуміння. Він був поруч, коли мені було складно, навіть якщо сам не завжди міг повністю зрозуміти, через що я проходжу.

Озираючись назад, я часто думаю: якби тоді у мене був такий сайт, як «Українці поруч», усе було б інакше.
Якби в одному місці була зібрана вся важлива інформація — про документи, мову, права, побут — я могла б зекономити стільки часу, сил і сліз.
Не довелося б вчити все методом проб і помилок.

Саме цей досвід і став поштовхом.
Я вирішила створити інформаційний простір для таких людей, як я — хто переїхав у нову країну і не знає, з чого почати.
«Українці поруч» — це не просто сайт. Це підтримка, якої мені свого часу так бракувало.