Мій досвід у Словаччині
Я живу в Словаччині з літа 2022 року. Спочатку приїхала тільки на пару тижнів “перечекати”, але залишилась. Не було ні знайомих, ні чітких планів — просто хотілось безпеки для себе і дитини. Було трохи страшно, але дуже виручили випадкові люди, які стали “своїми”. А трохи пізніше я натрапила на сайт Українці поруч, і там уже знайшла відповіді на багато запитань, які мене тоді мучили.
Зараз я працюю у школі помічницею вчителя, потрохи вчу словацьку, і навіть організовую маленькі творчі зустрічі для українських дітей у нашій бібліотеці. Якщо чесно, я ніколи не думала, що зможу це робити — без педагогічної освіти, без плану, але з великим бажанням бути корисною. А ще я зрозуміла: тут дуже бракує простих людських розмов. Про життя. Про адаптацію. Про страхи й радощі.
Тому якщо вам потрібен мій досвід, або ви просто хочете випити кави й поговорити українською — напишіть мені через Українці поруч. Я з радістю зустрінуся, розкажу, підкажу. Ми всі тут різні, але у нас одне серце — українське. І саме це допомагає виживати в нових країнах, не втратити себе й водночас відкрити нові сторони життя.
Мені здається, що наші маленькі історії — це й є справжня сила. Вони показують, що навіть без ідеальних умов, без чіткого маршруту й великих грошей, можна потроху зростати, вкорінюватися і навіть робити щось важливе для інших.
Мені хочеться, щоб кожна людина, яка зараз приїхала чи ще тільки думає переїхати, знала: тут є ті, хто розуміє. Хто пройшов схожий шлях. Хто підтримає. Не завжди гучно. Часто — просто мовчки. Але поруч.
Тримаймося разом. І не соромся писати — я чекатиму.
Коментарів 0