Мій грецький шлях: історія однієї українки, яка наважилася на переїзд

Мене звати Олена, мені 35 років, і ще 4 роки тому я жила у рідному Харкові, мала улюблену роботу, друзів і стабільне життя. Сьогодні я пишу ці рядки з Афін, дивлячись на спокійні хвилі Егейського моря, і намагаюся зрозуміти, як швидко змінилося моє життя, наскільки мені було складно, і як Греція стала для мене другою домівкою.

Чесно кажучи, переїзд до Греції ніколи не був моєю мрією. Життя склалося так, що війна змусила мене прийняти важке рішення. Сумніви мучили мене постійно: чи правильний це вибір, чи зможу я знайти своє місце в чужій країні, де я не знаю нікого, крім давньої знайомої, що мешкає в Афінах?

Перше, що вразило мене в Греції — це неймовірна спека, незвичні запахи міста, хаотичний рух на дорогах і дивна, але приємна манера місцевих жителів розмовляти голосно, з жестами й усмішками. Я стояла на автобусній зупинці і плакала. Плакала від утоми, від відчаю і від того, що все навколо було таким чужим і незрозумілим. Я думала: «Що я тут роблю? Як я виживу в цій країні?»

Перші труднощі: мова і бюрократія

Першим серйозним випробуванням для мене стала мова. Грецька здавалась мені абсолютно незбагненною. Вивіски, документи, оголошення — усе це виглядало, як дивний набір букв. Я не могла зрозуміти нічого, окрім слова «кафе» та «супермаркет». Відчуття, ніби ти знову стала маленькою дитиною, яка не вміє читати й говорити, дуже важке.

Бюрократія також дала про себе знати. Кожен візит до держустанови перетворювався на пригоду, де я почувалася абсолютно безпорадною. Іноді мені здавалося, що зібрати документи для отримання дозволу на проживання важче, ніж скласти іспит із квантової фізики. Сльози відчаю не раз наверталися на очі прямо в чергах.

Грецька доброта: несподівана підтримка від незнайомців

Одного разу, коли я вкотре стояла в черзі в державній установі і була близька до нервового зриву, до мене підійшла літня грекиня і запитала, чи потрібна мені допомога. Я ледве стримувала сльози і сказала, що нічого не розумію. Ця жінка без жодних вагань провела зі мною півтори години, перекладаючи з гугл перекладачем, пояснюючи і навіть жартуючи, щоб я заспокоїлась. Саме тоді я вперше відчула, що можливо, я не одна в цій країні.

Пізніше я переконалася, що греки неймовірно доброзичливі й відкриті люди. Вони охоче пояснювали мені дорогу, допомагали із заявами, іноді навіть пропонували випити каву і поговорити. Вони були дуже терплячими до моєї ламаної англійської й до моїх незграбних спроб говорити грецькою. Це було так тепло, що моє серце поступово розтануло.

Українська спільнота: наші люди всюди

Неоціненну підтримку я знайшла у місцевій українській спільноті. Я знайшла групу в Telegram і побачила сотні людей, які щодня діляться порадами, допомагають із пошуком роботи, житла, документами. Я зрозуміла, що я не сама. Саме тут я знайшла першу роботу в Афінах — помічницею в українському кафе.

Українці в Греції — особлива категорія людей. Вони пережили багато труднощів, але навчилися допомагати один одному. Тут я зустріла друзів, які стали моєю підтримкою і сім’єю. Разом ми плакали, сміялися, сумували за Україною, готували борщ і святкували українські свята.

Як я адаптувалася: мій шлях до комфортного життя

Через кілька місяців життя в Афінах я почала помічати, що мені вже простіше. Я навчилася розуміти вивіски, запам'ятала кілька базових фраз грецькою. Я перестала губитися в метро й автобусах, знайшла чудові місця, де готують смачну каву, і полюбила традицію грецьких вечорів на терасах.

Адаптація — це процес, який не закінчується за один день чи навіть за кілька місяців. Але я навчилася отримувати задоволення від малих перемог. Кожен новий день приносив мені щось нове: перше самостійно проведене інтерв'ю на роботу, перша грецька страва, яку я сама приготувала, перша самостійна поїздка на острів. Усі ці моменти поступово робили моє життя в Греції комфортнішим і щасливішим.

Сумніви та сльози: вони були і будуть

Не буду брехати: я досі сумую за Україною. Я сумую за своїм домом, рідними, друзями. Бувають дні, коли я плачу без приводу, просто від того, що серце тягне додому. Іноді здається, що я ніколи повністю не адаптуюсь. Але такі дні стають дедалі рідшими.

У такі моменти я нагадую собі, що переїзд був вимушеним, але важливим рішенням для мого майбутнього. І те, що я впоралася, робить мене сильнішою.

Поради тим, хто сумнівається: що я зрозуміла за цей рік

• Не бійтесь просити допомоги. Люди набагато добріші, ніж здається.

• Знайдіть своїх. Українські спільноти допомагають пережити складні часи.

• Вчіть мову. Це важко, але це ключ до успішної адаптації.

• Дайте собі час. Не очікуйте, що буде легко. Просто живіть день за днем.

• Не втрачайте віру в себе. Ви сильніші, ніж думаєте.

Греція стала моєю другою домівкою

Сьогодні, коли я пишу ці рядки, я розумію, що Греція стала моїм новим домом. Ця країна дала мені прихисток, підтримку, тепло та можливість почати життя заново.

І хоча я ніколи не перестану бути українкою, я навчуся любити і цінувати цю країну, яка відкрила для мене свої двері у найважчий момент життя. Я тут — не сама. І це найголовніше.

Хочу сказати кожному, хто зараз проходить через схоже: тримайтеся, все обов'язково буде добре. Якщо вам потрібна підтримка, знайдіть мене і багатьох інших українок тут, на сайті «Українці поруч». Ми поруч і завжди готові підтримати вас у будь-якій ситуації.

Ви не самі, і я також поруч із вами.