«Українці поруч» без російської мови: політика та мотивація

Сайт «Українці поруч» створено для всіх українців — незалежно від мови, віроісповідання чи поглядів.
Через біль війни багато хто з українців намагається вирвати з корінням, із м’ясом усе, що пов’язано з росією. І російська мова - найголовніша тема сьогодення. Ніхто не хоче мати щось спільне із ворогом. Але реалії такі, що велика кількість українців все ще говорять російською. 

Коли я створювала сайт «Українці поруч», я відразу знала: він має бути для всіх українців. Для всіх — незалежно від того, якою мовою вони говорять, у що вірять, як виглядають, які мають погляди. Бо ми всі — українці, і всі зараз поранені. Війною, втратою дому, розгубленістю. І мені хотілося зробити місце, де люди можуть відчути: поруч є хтось, хто тебе розуміє й готовий підтримати і не відвернеться через мову.  Як йдеться у цій статті, нас намагаються роз'єднати та пересварити між собою. І звісно, ми знаємо, кому це вигідно. Отже, нам треба ще більше об'єднатися, триматися купки і не вестися на провокації. 

Але дуже швидко стало ясно, що питання мови буде гострим.
Бо як так: сайт для всіх українців, але без російської? Як підтримати усіх українців, щоб не було "кровопролиття" через мову?
Відповім чесно й відверто.

Я сама все життя говорила російською. Удома, з друзями, на роботі. Ну, так сталося, що я народилася у Радянському Союзі і більшість часу я розмовляла російською. І навіть зараз моя українська мова - це суржик, в якому намішано купу слів неукраїнського походження. Та і мозок завжди шукає де легше. А ще й стрес, війна, невпевненість у завтрашньому дні, почуття непотрібності власній країні...  Я це дуже добре розумію. І не збираюся нікого за це засуджувати. Навпаки — мені хочеться підтримати кожного, хто й досі говорить російською, бо знаю, як це важко йти крок за кроком до української. Люби Боже правду, є безліч українців, які розмовляють російською, але роблять для України більше, ніж деякі, хто розмовляє справжньою українською мовою. 

Але… водночас я відчула, що для мене особисто підтримувати російську на сайті — це ніби залишати прив’язку до того, від чого боляче. До того, чого я не хочу більше в собі й навколо себе.
Це було дуже особисте рішення — не з ненависті, не щоб когось образити, а щоб поступово відрізати ті нитки, що ведуть до країни, яка прийшла вбивати, руйнувати, принижувати під виглядом «захисту російськомовних».

Я бачила, як війна змінює людей. Скільки українців після 24 лютого почали вперше свідомо говорити українською. Навіть там, де раніше її майже не чули. Бо мова — це теж про опір. Про те, щоб відчувати себе своїм на своїй землі. Я бачила, як мої знайомі за кілька місяців переходили на українську, хоча раніше казали, що «не зможуть». А деякі так сильно намагаються розмовляти українською, що це просто новий вид мови. Респект. Коли я спитала Олега, нашого технічного чарівника, чи потрібна російська версія сайту, відповідь була лаконічною й безкомпромісною: «Хай вчать українську». 

Тому сайт «Українці поруч» буде українською та англійською. Українська — бо це мова нашої спільноти, мова підтримки, мова пам’яті про тих, хто зараз на фронті, хто втратив дім, хто віддав життя за те, щоб ми могли говорити.
Англійська — бо багато хто з українців живе зараз у світі, і їм так легше знайти потрібну інформацію.

Російська?
Ні.
Не тому, що я погано ставлюся до тих, хто нею говорить. І не тому, що хочу когось «виключити». А тому, що саме російська мова в публічному просторі для мене більше не про підтримку, не про спільність, а про біль, про вторгнення, про контроль.
Я хочу, щоб сайт був світлим місцем, без цієї тіні. А ще на сайті не буде росіян, яких хлібом не годуй, а дай посперечатися, похамити і вилити усе гімно, яке вони назбирали, тут, у просторі взаємоповаги, любові, підтримки та корисної інформації. І це не може не радувати.

Мені часто пишуть, що для багатьох російська — це просто звичка, щось із дитинства, щось рідне. І я це розумію, бо сама така. І не маю наміру критикувати людей за вибір.
Я навіть іноді гортаю стрічку соцмереж і не помічаю, якою мовою написано. Бо важливіше те, що люди хочуть допомогти, поділитися чимось корисним, підтримати.

Просто для мене сайт «Українці поруч» — це також спосіб зробити свій власний вибір. Крок. Відсіч. Внесок у те, щоб ми всі потроху навчились бути собою й говорити собою.

Тому, якщо вам зручніше російською — я розумію.
І якщо ви готові робити цей шлях разом зі мною — ласкаво прошу на сайт.
Він український. І він ваш.

🧡 Маєш досвід або пораду — напиши нам, і ми додамо її до цієї статті.

💬 Хочеш поділитись власним досвідом або порадою? Додай своє — навіть одне речення вже важливе!