«Ми думали, що це тимчасово. А виявилось — нове життя».
Історія української сім’ї з Харкова у Фінляндії
Ми — Ірина й Олександр, і нашому сину Артемові зараз дев’ять. Ще два роки тому ми мали маленьку затишну квартиру в Харкові, школу в трьох хвилинах ходьби й недільні обіди з дідусем та бабусею. Ми ніколи не мріяли про переїзд за кордон, та й навряд чи колись наважилися б на такий крок самі.
Коли почалася війна, ми спершу залишалися вдома. Потім, коли стало зовсім небезпечно, ми сіли в машину й поїхали — куди очі дивляться, аби врятувати сина. Ми думали, що це на кілька тижнів, що скоро повернемося. Але минуло вже півтора року, і зараз я пишу ці рядки з нашої нової орендованої квартири у невеличкому містечку під Гельсінкі.
Перші місяці: розгубленість і холод
Ми прибули у Фінляндію на початку березня — тут ще лежав сніг і дув пронизливий вітер. Ми були страшенно втомлені й спустошені. На кордоні волонтери одягнули нас у теплі куртки й дали карту притулку, де ми могли залишитися на перші ночі.
Перше, що запам’яталося, — це тиша. У Фінляндії все здавалось неймовірно тихим: на вулицях мало людей, машини їздять спокійно, ніхто нікуди не поспішає. Це дивувало й навіть трохи лякало після нашого гамірного Харкова.
Школа й дитина
Артем спочатку дуже боявся йти до школи. Ми переживали, що він не зрозуміє ані слова, що його дражнитимуть. Але наші побоювання виявилися марними: у школі його зустріли так тепло, що він уже через тиждень уперше самостійно пішов на уроки. Тут для українських дітей організували підготовчі групи, де їм допомагають адаптуватися й підтягнути мову. Учителі дуже терплячі, завжди з усмішкою й готові пояснити все сто разів.
Люди
Ми чули, що фіни — замкнені й не дуже товариські. І справді: спершу було важко завести розмову на вулиці чи в магазині. Але коли нас запрошували на каву або приходили провідати сусіди з пакетом булочок й варення — це було щиро й від душі. Вони не посміхаються «просто так», але коли вже приймають тебе — то всерйоз.
Житло й побут
Перші місяці ми жили в гуртожитку для біженців — це було непросто. Маленька кімната, спільна кухня. Але через чотири місяці нам допомогли знайти невелику квартиру. Житло тут дороге, але затишне й чисте. Тут дуже люблять світло й великі вікна — це додає настрою навіть у темні зимові дні.
Чи було легко?
Ні. Було страшно, важко й сумно. Ми багато плакали й сварилися, відчували провину за те, що залишили дім, рідних. Ми досі сумуємо за Україною, за своїм містом, за нашими недільними обідами.
Але ми вдячні Фінляндії за те, що вона нас прийняла, допомогла й дала змогу почати спочатку. Ми вдячні сусідам, учителям, волонтерам, які зробили цей шлях менш болючим.
Що б ми порадили тим, хто приїжджає?
✅ Не бійтеся звертатися за допомогою — тут це нормально.
✅ Вчіть фінську або хоча б англійську — вам стане легше.
✅ Не замикайтеся вдома — виходьте, гуляйте, знайомтеся.
✅ Дайте собі час — адаптація займає місяці, а іноді й роки.
✅ Пам’ятайте: ви вже зробили найскладніший крок — ви врятували себе й своїх близьких.
Наш новий дім
Ми досі не знаємо, чи залишимось тут назавжди. Але ми вже навчилися цінувати ті маленькі речі, що роблять життя хорошим: гаряча кава вранці, чистий сніг на вулицях, радісні очі нашого сина після школи.
Фінляндія стала нашим тимчасовим, але таким затишним прихистком.
І хоч серце завжди буде в Україні — зараз ми живемо тут, разом, і віримо, що все буде добре.
💬 Якщо вам потрібна підтримка, не соромтеся звернутися до української спільноти. Ми поруч і завжди готові допомогти.
🧡 Маєш досвід або пораду — напиши нам, і ми додамо її до цієї статті.
💬 Хочеш поділитись власним досвідом або порадою? Додай своє — навіть одне речення вже важливе!
Коментарів 0