Від гостинності до жорсткіших умов: чому Європа змінює політику щодо українських біженців

Після початку повномасштабної війни в 2022 році мільйони українців отримали прихисток за кордоном. Європейські країни – зокрема Німеччина, Польща, Чехія та Іспанія – запровадили режим тимчасового захисту, що гарантував українцям право на проживання, медичну допомогу, освіту та працевлаштування. Перші місяці повномасштабного вторгнення ознаменувалися безпрецедентною солідарністю: уряди і суспільство надавали максимальну підтримку, від грошових виплат до безкоштовного житла. Однак із плином часу формат допомоги змінюється – умови перебування поступово ужорсточуються. Держави скорочують соціальні виплати, підвищують вимоги для отримання допомоги та дедалі частіше говорять про інтеграцію біженців у місцевий ринок праці або навіть їхнє повернення додому. Розглянемо політичні, економічні, соціальні та адміністративні фактори цих змін, конкретні приклади нової політики та настрої населення країн, а також оцінимо перспективи для українців у 2025–2026 роках.

Політичні та економічні чинники: від надзвичайної підтримки до економії коштів

Первинна хвиля підтримки після лютого 2022 року базувалася на політичній волі допомогти Україні та гуманітарному імперативі. ЄС оперативно задіяв Директиву про тимчасовий захист, вперше в історії одностайно надавши мільйонам українців право легально проживати і працювати в будь-якій країні Союзу без проходження довгих процедур притулку. На національному рівні уряди приймаючих країн ухвалили спеціальні закони (“спецустави”) чи програми допомоги. Наприклад, у Польщі спеціальний закон від березня 2022 року гарантував українцям 18 місяців легального перебування, доступ до ринку праці, медицини, освіти та соціальних виплат нарівні з громадянами Польщі. Німеччина спростила отримання посвідки на проживання за параграфом §24 і надала право на базові соціальні виплати (програма Bürgergeld) відразу після реєстрації біженця. Іспанія відкрила центри прийому, де за кілька днів оформлювала українцям статус з правом роботи і доступом до медицини, а також запровадила одноразову допомогу – 400 євро на кожного дорослого біженця плюс 100 євро на дитину щомісяця протягом перших шести місяців, для тих хто не має достатніх власних ресурсів. Чехія так само оперативно надала тимчасовий захист (відомий як віза “Lex Ukrajina”), який відкривав доступ до ринку праці, шкіл і страхової медицини, а на додачу виплачувала грошову допомогу на проживання і компенсувала витрати родин, що прихистили українців.

Проте вже за рік війни тягар такої масової підтримки почав відчуватися гостріше. Багато з обіцянок інтеграції реалізувати виявилося складно, а конфлікт затягнувся на невизначений термін. В усій Європі вибухнула енергетична та інфляційна криза, яка боляче вдарила по державних фінансах і добробуту громадян. У Чехії 2022–2023 рр. фіксували найшвидше зростання держборгу в сучасній історії на тлі виплат біженцям, рекордної інфляції та стрибка цін на енергоносії. Подібні економічні проблеми переживали й Німеччина з Польщею, вимушені витрачати мільярди євро на соціальну допомогу новоприбулим. Так, уряд Чехії повідомив, що лише за перший рік війни витратив понад 1,5 млрд євро на гуманітарні цілі – від прямих виплат українським сім’ям до компенсацій чеським домогосподарствам за надання притулку біженцям. У Польщі за цей же період громадяни проявили нечувану щедрість: за три місяці 2022-го 77% поляків особисто долучилися до допомоги українцям, витративши на це в сумі більше коштів, ніж зазвичай жертвують на благодійність за цілий рік. Однак таке напруження сил не могло тривати безкінечно – волонтери й громади виснажилися, а добровільна підтримка почала падати вже за пів року після початку вторгнення.

Політичний контекст теж зазнав змін. Якщо на початку війни допомога Україні була консенсусною позицією в Європі, то з часом внутрішні політичні боротьба й популізм взяли своє. В багатьох країнах питання біженців опинилося в центрі дебатів перед виборами. У Німеччині опозиційний блок ХДС/ХСС звинуватив уряд у надмірній щедрості до українців і пообіцяв переглянути соцвиплати, заявляючи, що замість повного Bürgergeld новим українським переселенцям слід платити нижчу допомогу як іншим шукачам притулку. Лідер ХДС Фрідріх Мерц ще у 2022 році спровокував скандал, сказавши про “соціальний туризм” українських біженців – мовляв, частина з них їздить до України та назад, користуючись німецькими виплатами. Подібні заяви відображають зростання скепсису: у країні посилилися позиції правопопулістської партії AfD, яка грає на невдоволенні міграційною політикою. Чеські опозиційні популісти так само почали апелювати до втоми суспільства, а медіа активно підхоплювали факти про скорочення підтримки українців – наприклад, те, що лише 56% чехів через рік після початку війни все ще підтримували прийом українських біженців, тоді як на початку 2022-го була переважна більшість. На цьому тлі уряди хочуть показати виборцям, що піклуються передусім про власних громадян і стримують бюджетні витрати, а отже оптимізують програми допомоги біженцям. Як зауважують експерти, українці стали “зручним цапом-відбувайлом” – владою демонструються показові кроки економії, що виявляються саме в урізанні пільг для переселенців.

Таким чином, політико-економічні причини переходу до жорсткіших умов очевидні: необхідність зменшити навантаження на бюджет в умовах кризи та заспокоїти суспільство сигналом, що біженці не отримують “зайвих” благ. Але ці кроки нерідко балансують на межі – уряди змушені враховувати і міжнародні зобов’язання, і гуманітарний аспект, щоб не порушити базові права людей, які тікають від війни.

Скорочення соціальної підтримки: нові правила проживання і виплат

Найпомітнішим проявом ужорсточення політики стали скорочення прямих матеріальних допомог для українців та запровадження нових умов їхнього отримання. Після понад року активної підтримки багато програм згортаються або трансформуються таким чином, щоб стимулювати біженців швидше стати самостійними.

Польща, що прийняла одну з найбільших кількостей українців (близько мільйона зареєстрованих), з 2023 року поступово скасувала більшість початкових пільг. Ще на початку війни польська влада виплачувала кожному біженцю одноразово 300 злотих (близько 70 євро) “на старт”, а польські родини, які приймали українців у себе, отримували компенсацію 40 злотих на добу на особу. Тепер ці програми припинені. З 1 липня 2024 року набули чинності зміни до “спецустави” про допомогу українцям: уряд продовжив легальне перебування біженців до 30 вересня 2025 року, але більше не відшкодовує витрати на їхнє проживання і харчування у приватному секторі. Тобто поляки-власники житла більше не отримують виплат за прихисток українців, а самі біженці повинні або оплачувати оренду самостійно, або переселитися до державних колективних центрів. Одночасно скасовано одноразову виплату 300 PLN та згорнуто інші програми прямої фінансової підтримки. Деякі види допомоги все ж збереглися – приміром, українські родини й далі можуть отримувати відомі польські “дитячі” кошти (500+, які згодом підняли до 800 злотих на місяць на дитину). Але тепер цю виплату платять тільки за умови, що дитина відвідує польський дитсадок або школу (це спрямовано на інтеграцію дітей і унеможливлення зловживань, коли допомогу отримували на дітей, які фактично перебували в Україні або не були включені до системи освіти Польщі). Ще раніше, з початку 2023 року, Польща ввела принцип співфінансування проживання: біженці, які жили у державних гуртожитках понад 120 днів, почали сплачувати 50% вартості свого утримання, а ті, хто перебував понад 180 днів – 75% вартості. Таким чином, після перших кількох місяців безкоштовного прихистку переселенців поступово перевели на часткове самозабезпечення. Уряд пояснив це тим, що більшість українців за цей час уже можуть знайти роботу й заробляти на себе. Для найуразливіших категорій зберегли винятки – інваліди, пенсіонери, вагітні, багатодітні тощо можуть і надалі проживати коштом держави.

Чехія – ще одна країна, що чи не найбільше навантажена українськими біженцями (за чисельністю на душу населення вона лідирує в Європі) – запровадила схожі кроки, синхронізовані у часі. Парламент ЧР ухвалив поправки до закону “Lex Ukrajina”, які набули сили з 1 липня 2023 року (так званий пакет “Lex Ukrajina VI”). Ці зміни істотно обмежили підтримку проживання українців, фактично прирівнявши її до стандартної системи соцзабезпечення Чехії. Головна новація – припинення оплати проживання для більшості біженців після перших 150 днів перебування. Відтепер українці, які перебувають у країні довше 5 місяців, втратили право на безкоштовне житло: державні центри розміщення стали платними, а компенсації власникам житла за безкоштовний притулок скасовані. Лише визначені вразливі групи – діти, студенти до 26 років, пенсіонери 65+, люди з інвалідністю та їхні опікуни, вагітні та матері дітей до 6 років – і надалі отримують повне покриття витрат на житло від держави. Решті біженців грошову допомогу на оренду тепер виплачують безпосередньо, але в обмеженому розмірі: наприклад, для орендарів офіційно зареєстрованого житла – 3000 крон на особу (≈120 євро) на місяць, для незареєстрованого – 2400 крон. Ці суми явно менші за реальну вартість квартири, тож сім’ям доводиться доплачувати зі своїх доходів. Мета нововведення прямо озвучена чиновниками: «цей крок не лише зекономить кошти бюджету, а й спонукатиме українців шукати роботу, щоб бути в змозі самостійно платити за житло». Окрім житлового питання, Чехія змінила і підхід до прямих виплат на проживання. Перші п’ять місяців новоприбулі отримують так звану гуманітарну допомогу в фіксованому розмірі (близько 4860 крон на дорослого і 3490 крон на дитину щомісяця). Але після 150 днів сума виплат може бути знижена до прожиткового мінімуму (близько 3130 крон, тобто ≈130 євро на місяць) – якщо тільки людина не працевлаштувалася або не належить до вразливих категорій. Ба більше, при призначенні допомоги тепер перевіряються доходи в Чехії та Україні і навіть заощадження біженців у чеських банках. Таким чином, діє принцип потреби: підтримка призначається тільки тим, хто справді не має достатніх ресурсів для життя. За словами чеського Мінфіну, таким шляхом держава “вирівнює” допомогу українцям до стандартного рівня соціальної допомоги для громадян, аби уникнути будь-яких звинувачень у привілейованому становищі біженців перед місцевими малозабезпеченими.

Німеччина пішла шляхом більш поступового перегляду політики, але і там назрів перелом. Берлін тривалий час утримував репутацію найбільш щедрого до українців напрямку – станом на літо 2024 року в Німеччині перебувало понад 1,1 млн наших громадян, і більшість з них отримували повний пакет соціальних послуг. Українські біженці в ФРН фактично зрівнялися у правах з німецькими безробітними: їм виплачували Bürgergeld (близько 563 € на місяць на одну особу) плюс покривали витрати на оренду житла та комунальні послуги, а також додаткові гроші на дітей. Для порівняння, звичайні шукачі притулку в Німеччині, що підпадають під закон про допомогу біженцям (Asylbewerberleistungsgesetz), отримують помітно менші суми – приблизно 330–360 € на місяць плюс часткове забезпечення натурою (проживання в центрах, продуктові пайки тощо). Такий особливий підхід до українців був обґрунтований їхнім статусом тимчасового захисту на рівні ЄС, але внутрішньо це почало викликати суперечки. Представники німецьких земель і муніципалітетів скаржилися на перевантаження систем розселення та соцзабезу, наполягаючи на необхідності “справедливого розподілу” витрат між федеральним центром і регіонами. Опозиція ж загострила тему мотивації до роботи: мовляв, понад половина працездатних українських біженців у Німеччині досі не працевлаштовані, отже щедрі виплати розхолоджують їх у пошуках роботи. Під цим тиском уряд ФРН наприкінці 2024 року анонсував зміни. Зокрема, було вирішено, що українці, які прибуватимуть до Німеччини після 1 квітня 2025 року, більше не отримуватимуть “громадянську допомогу” (Bürgergeld), а тільки стандартну допомогу згідно із законом про шукачів притулку. Це означає зниження виплат приблизно на 20% для новоприбулих: одинаки замість 563 € отримуватимуть близько 441 € на місяць, а на родину суми диференціюватимуться залежно від кількості членів. Українці, які вже проживають у Німеччині і мають статус тимчасового захисту, збережуть попередні умови соцзабезпечення на перехідний період. Але і для них поступово зростають вимоги активніше інтегруватися: німецькі центри зайнятості все жорсткіше контролюють відвідування мовних курсів, участь у програмах працевлаштування та прийняття запропонованих вакансій. Коаліційний уряд ФРН ще в 2022–23 рр. ухвалив реформу, яка передбачає “підтримку і вимоги” (Fördern und Fordern) до отримувачів Bürgergeld: більше безкоштовних курсів і можливостей працевлаштування, але й санкції за відмову співпрацювати з біржею праці. Отже, Німеччина теж сигналізує: епоха повного утримання біженців завершується, настає етап їхньої активної самоокупності в місцевій економіці.

Іспанія, маючи менш численну громаду українських переселенців (близько 160–240 тисяч за різними даними), від початку пропонувала скромніші матеріальні виплати, тому і згортати особливо нічого. Уряд Іспанії ще у 2022 році затвердив допомогу на перші 6 місяців: 400 € щомісячно кожному дорослому біженцю + 100 € на місяць на дитину – за умови, що людина отримала номер соцстрахування і дійсно потребує підтримки (тобто не має достатніх власних доходів). Після пів року грошова допомога припинялася, розрахунок був на те, що за цей час новоприбулі знайдуть роботу. В Іспанії українці одержують безкоштовний доступ до державної медицини, можуть влаштувати дітей у школи, а дорослі – відвідувати безкоштовні курси іспанської мови. Акцент іспанської програми – допомога з працевлаштуванням: працюють спеціальні центри та платформа “Іспанія для України”, які підбирають вакансії, і навіть окремі субсидії для роботодавців, що наймають біженців. Отже, Іспанія фактично одразу перейшла до інтеграційної моделі, мінімізувавши прямі виплати, тому нових “урізань” не запроваджувала. Втім, проблем не уникнути – зокрема, житлове питання стоїть гостро: оренда житла дорога, а державні притулки переповнені. Іспанські ЗМІ повідомляли про випадки, коли українські сім’ї після вичерпання початкової допомоги опинялися у скруті й навіть на вулиці, особливо якщо не знайшли роботу через мовний бар’єр або інші обставини. Тому частина біженців з Іспанії переїхала до інших країн ЄС у пошуках кращих можливостей, а ті, хто залишився, змушені швидко адаптуватися до місцевого ринку праці.

Спільною рисою нової політики в різних країнах є перехід від “пільгового режиму” до режиму “як для всіх”. Після завершення початкового періоду екстреної допомоги українців поступово переводять на ті самі умови, що й місцевих жителів або інших іноземців. Це означає кінець спеціальних доплат і привілеїв, натомість – використання загальних механізмів соціального захисту, які завжди мають свої умови, ліміти і перевірки. Приміром, у Норвегії ще з літа 2022 року уряд урізав додаткові виплати на дітей для українців та заборонив часті поїздки додому, заявивши, що “число прибулих стало непосильним” для системи соцзабезпечення. Влада Норвегії вимагала, щоб ті, хто претендує на місцеву соцдопомогу, постійно проживали в країні – в іншому разі виплати скасовувалися. Схожі правила діють і в Польщі: якщо український біженець виїжджає з Польщі більше ніж на 30 днів, його спеціальний статус PESEL UKR анулюється, а разом з ним і всі виплати. Контроль за реальним місцем проживання та матеріальним станом біженців – теж частина нового підходу. Можна сказати, що європейські країни поступово нормалізують становище українців: знімають режим надзвичайної допомоги і переводять людей на стандартні рейки життя – з роботою, орендою житла, податками і мінімально необхідним соцстрахуванням.

Інтеграція, повернення чи новий статус: що далі?

Посилення умов перебування має зворотний бік: країни дають зрозуміти, що українським біженцям слід визначатися з планами на майбутнє. Війна триває вже третій рік, і хоча наразі ЄС продовжив дію тимчасового захисту українців до березня 2025 (а Єврокомісія вже запропонувала пролонгацію до 2027 року), все частіше лунають заяви, що цей статус не може бути безстроковим. Після завершення дії директиви про тимчасовий захист українцям доведеться або повернутися на Батьківщину, або легалізуватися на інших підставах – таких, як працевлаштування, навчання чи возз’єднання родини. Єврокомісар з питань внутрішніх справ нещодавно наголосив, що зараз, продовжуючи прихисток, Європа водночас «готує грунт для плавного виходу з режиму тимчасового захисту, включно з підтримкою безпечного і гідного повернення – коли це стане можливим». Іншими словами, єдина стратегія ЄС передбачає два напрямки: поступова інтеграція тих, хто залишається за кордоном, та поетапне реінтегрування в Україні тих, хто вирішить (або буде змушений) повернутися, коли дозволять обставини.

Деякі країни Центральної Європи вже зараз стимулюють добровільне повернення частини українців. Наприклад, уряд Чехії у 2023 році помітив зростання числа біженців, які самі просять припинити їхній статус захисту, бо хочуть їхати назад в Україну. Причини різні – хтось скучив за родиною, хтось не зміг адаптуватися, дехто воліє лікуватися вдома у знайомих лікарів. У відповідь Прага запустила програму “добровільної репатріації”: держава готова оплатити українцям дорогу додому, зокрема виділено кошти навіть на спеціальні карети “швидкої”, щоб доправити на Батьківщину близько 30 важкохворих пацієнтів, які не можуть їхати звичайним транспортом. Загалом програмою зможуть скористатися до 400 осіб, бюджет – 5,5 млн крон (≈230 тисяч євро). Чеські посадовці особливо підкреслюють, що це лише добровільна допомога, а не примусова депортація. Число бажаючих поки невелике, більшість українців у Чехії усвідомлюють небезпеки і труднощі життя на батьківщині під час війни, тому масового відтоку немає. Однак сам факт появи таких програм показовий: уряди готуються і до сценарію повернення, щойно настануть належні умови.

Паралельно обговорюється сценарій переходу тих, хто залишиться, на інші легальні підстави перебування. У Німеччині, приміром, умовною датою є 2027 рік (якщо тимчасовий захист продовжать до максимуму, ще на два роки). Коаліційна угода, про яку заявили лідери ХДС/ХСС і СДПН, прямо говорить: «статус §24 буде припинено до 2027 року, і біженці мають перейти на інші категорії віз – такі як робочі чи студентські – для подальшого легального проживання». Тобто українців трактуватимуть вже не як особливу групу “тимчасово переміщених осіб”, а як звичайних трудових мігрантів чи іноземних студентів. В деяких країнах такі можливості відкривають уже зараз. Австрія, наприклад, крім того що продовжила статус захисту до березня 2026 року, пропонує працюючим українцям спрощений шлях отримати посвідку на проживання типу Red-White-Red Card Plus (червоно-біло-червона карта) – за умови знання німецької мови на рівні не нижче A1, наявності офіційного доходу та стажу роботи в країні мінімум рік. Така карта дає право жити і працювати в Австрії вже без прив’язки до статусу біженця. Це свідчить про прагнення Австрії інтегрувати тих українців, хто закріпився на ринку праці і, ймовірно, потрібен економіці.

Схожий підхід – заохотити працевлаштування і “легалізувати” біженців як трудових ресурсів – простежується в усіх згаданих державах. Чехія повідомляла, що зі 100 тисяч працездатних українців у країні близько 70% уже мають роботу і сплачують податки, частково повертаючи витрачені на них соцкошти в бюджет. У Польщі за даними на літо 2022 року роботу знайшли 185 тисяч українських біженців, причому держава максимально спростила процедури найму (достатньо онлайн-повідомлення від роботодавця). В Німеччині працевлаштовано понад 40% працездатних переселенців, решта – або навчаються, або шукають роботу, і уряд посилює вимоги до відвідування курсів та співбесід у центрах зайнятості. Соціальне послання тут зрозуміле: хто хоче залишитися надовше, мусить прийняти правила гри – вчити мову країни перебування, підтверджувати дипломи чи опановувати нову кваліфікацію та входити в місцевий ринок праці. Для тих, хто цього не зробить, підтримка буде зведена до мінімуму, а з часом, можливо, доведеться і повернутися додому.

Настрої суспільства: від ентузіазму до втоми

Зміна політики щодо біженців значною мірою відображає динаміку настроїв місцевого населення. На початку війни співчуття до українців у Європі зашкалювало – люди масово пропонували житло, речі, волонтерили. У тій же Польщі весною 2022 року мільйони родин відкрили двері своїх домівок для сусідів-українців; у Чехії десятки тисяч людей допомагали на вокзалах і в таборах. Держави, що раніше були досить стриманими щодо біженців (як Чехія чи Польща у 2015 році), раптом проявили безпрецедентну гостинність, значною мірою через близькість української культури і спільного ворога – російської агресії. Проте згодом ейфорія поступилася рутині і труднощам повсякденного співжиття. Європейські суспільства самі переживають нелегкий період (після COVID-карантинів, в умовах подорожчання життя), тож природно, що частина людей почала ставити питання: чи не надто багато ресурсів іде на чужинців?

У Чехії, як вже зазначалося, підтримка присутності українців протягом першого року війни знизилася з понад 80% до 56%. Тобто більшість все ще схвалює допомогу (понад половина – це доволі високий показник, враховуючи обставини), але скепсис зріс. Соціологи пояснюють це не стільки ксенофобією, як “втомою матеріалу”: люди бачать, що війна не закінчується, біженці не їдуть назад, а інтеграція йде повільно – звідси роздратування і розчарування, якими вміло користуються популістські сили. Додають проблем дрібні культурні відмінності та побутові конфлікти, роздуті у соцмережах. Наприклад, чеський інтернет час від часу вибухає через фейки або перебільшені історії: то українці начебто вимагають особливого ставлення, то скаржаться на “занизькі” виплати. У прикордонній Польщі у 2023-му траплялися випадки відвертих антиукраїнських акцій – на хвилі суперечки довкола експорту зерна та роботи українських водіїв таксі в деяких містах пройшли мітинги з ксенофобськими гаслами. Хоча загалом польське суспільство залишається приязним до українців, рівень ентузіазму вже не той, що був навесні 2022-го. Волонтери констатують “синдром вигорання”: «Люди відчувають втому від постійної потреби комусь допомагати», констатувала ще наприкінці 2022 року очільниця Польського форуму міграції Агнешка Косовска.

В Німеччині ситуація дещо інша: там населення з самого початку ставилося до біженців прихильно, але стриманіше, без масового прийому в родини (переважно українців розміщували в гуртожитках, готелях). Проте і в німців накопичуються питання – особливо в малих містах, де муніципалітети розмістили багато переселенців у спортзалах чи модульних містечках і довго не могли знайти кращого вирішення житлового питання. Як зазначалося в дослідженні Інституту зайнятості IAB, Німеччина поки що відстає за темпами інтеграції українців у ринок праці від деяких сусідів (лише 27% біженців працевлаштовані станом на березень 2024, тоді як у Данії чи Литві це понад 50%). Причини об’єктивні – мовний бар’єр, бюрократія з визнанням дипломів, нестача місць у дитсадках. Але популісти подають це як наслідок буцімто “занадто комфортних” умов для біженців, які «сидять на соціалі» і не поспішають працювати. У передвиборчих дебатах 2024 року тема українців лунала поруч із темою близькосхідних мігрантів – праві сили не гребують змішувати ці дві категорії, хоча ситуація з українцями зовсім інша (вони мають житло і виплати від держави, тоді як шукачі притулку з інших країн часто живуть у таборах і чекають рішення). Тим не менш, суспільний договір у Німеччині можна сформулювати так: “Ми даємо вам прихисток і підтримку, але очікуємо, що ви інтегруєтеся і працюватимете на благо нашої економіки”. Більшість українців це розуміє і прагне відповідати – показово, що приблизно 72% дорослих біженців у Німеччині мають вищу або фахову освіту, вони мотивовані реалізувати свій потенціал. Якщо уряд забезпечить належні умови (спрощення нострифікації дипломів, курси мови, садочки для дітей тощо), ця категорія цілком може стати частиною середнього класу Німеччини. Але якщо політична риторика й далі зміщуватиметься в бік звинувачень біженців у проблемах країни, інтеграція може загальмувати через недовіру і відчуження.

Висновки: перспективи для українців у 2025–2026 роках

Європейська підтримка українців еволюціонує від режиму надзвичайної гостинності до більш прагматичного, довгострокового підходу. У 2025–2026 роках слід очікувати подальшого зміцнення тенденції до інтеграції та відповідального самозабезпечення біженців. Найімовірніше, ЄС продовжить дію тимчасового захисту до максимально можливого строку – зараз розглядається рішення про пролонгацію до березня 2027 року. Це означає, що українці в Європі гарантовано матимуть базовий легальний статус і право на роботу щонайменше ще два роки. За цей час країни налаштовуються реалізувати стратегію “transition pathway” – плавного переходу від статусу біженця до інших форматів легального перебування або до повернення додому.

Найбільш стабільними і сприятливими країнами для українців, імовірно, залишатимуться ті, що мають міцні економіки та потребу в робочій силі. До них належить передусім Німеччина, яка, попри очікувані зміни, продовжує інвестувати в інтеграцію українців. Тут доступні численні курси, програми працевлаштування, діє розвинена система соціальної підтримки (щоправда, з дедалі суворішим наглядом за її умовами). Німеччина, швидше за все, й у 2025–2026 рр. прийматиме українців, тим більше що значна їх частина вже добре влаштувалася: майже половина працюють, багато дітей ходять до шкіл, створені громади. Хоча соціальні виплати для новоприбулих будуть урізані, фундаментальні гарантії – право на проживання, медицину, освіту – зберігаються до закінчення дії директивиr. Схожа ситуація в Іспанії: ця країна продемонструвала толерантність і гнучкість, продовживши захист українців до 2026–2027 рр. і надаючи їм базові виплати та медстрахування. В Іспанії відносно невисокий рівень суспільного невдоволення біженцями, тема інтеграції просувається без особливих конфліктів, тож можна прогнозувати, що українці й надалі почуватимуться там безпечно.

У країнах же Центрально-Східної Європи – Польщі, Чехії, Словаччині та ін. – політика, ймовірно, залишатиметься більш жорсткою в плані соціальних програм. Прямі виплати там вже скорочені до мінімуму, і навряд чи їх поновлять. Водночас ці держави не зацікавлені втрачати працездатних українців, які інтегрувалися в ринок праці. Отже, право на роботу і проживання вони продовжуватимуть надавати, сподіваючись, що більшість біженців або працевлаштується, або з часом повернеться додому. Польща після виборів 2023 року (де до влади прийшла більш проєвропейська коаліція) зберігає загалом дружній курс до України, однак і вона не стане повертати скасовані пільги – швидше, спробує залучити більше європейського фінансування, щоб підтримати інтеграцію тих українців, хто залишиться на триваліший термін. Чехія, ймовірно, продовжить політику адресної допомоги лише для найбільш уразливих та тиску на працездатних щодо працевлаштування. В обох країнах у 2025–2026 рр. важливим буде фактор безпеки в Україні: якщо ситуація дозволить, влада може більш відкрито закликати біженців повертатися для відбудови. Вже зараз у риториці польських і чеських політиків зрідка звучить думка, що “як тільки війна закінчиться, українці мають допомогти відновити свою країну”. Отже, ближче до 2026 року, особливо в разі затихання бойових дій, тиск у напрямку репатріації може зрости – хоча він і залишатиметься добровільним, без примусу.

Адміністративно українців у Європі очікують процедури перереєстрації та продовження документів. Не варто забувати: щоб користуватися захистом і надалі, треба вчасно поновлювати статус. Наприклад, чеські візи тимчасового захисту вимагали перереєстрації онлайн до кінця березня 2023 і вклеювання нової відмітки в паспорт до вересня 2023. Аналогічно буде і з наступними продовженнями – українцям слід стежити за рішеннями урядів і виконувати необхідні формальності, щоб не втратити право на перебування. Крім того, ті, хто планує залишатися після 2025–2027 рр., мають завчасно подбати про альтернативні підстави легалізації: робочі контракти, вступ у виші, шлюб тощо. Європейські країни, найімовірніше, підуть назустріч у таких випадках – вже зараз вони спрощують видачу національних дозволів на проживання для українців, інтегрованих у їхнє суспільство. Це шанс для багатьох молодих і кваліфікованих людей закріпитися за кордоном, якщо вони цього бажають.

Підсумовуючи, можна сказати, що період необмеженої гостинності для українських біженців у Європі поступово завершується, поступаючись місцем періоду прагматичної адаптації. Країни, які дали притулок мільйонам українців, тепер очікують від них більшої самостійності, інтеграції у суспільство та участі в економіці приймаючої сторони. Соціальна підтримка надалі надаватиметься більш адресно і за потребою, а не всім поспіль. Водночас основоположна солідарність не зникла: Європейський Союз продовжує гарантувати захист українцям, визнаючи, що ситуація в Україні досі небезпечна. У найближчі роки українська діаспора в Європі, найімовірніше, залишатиметься чисельною. Для тих, хто зможе успішно інтегруватися – вивчити мову, знайти хорошу роботу – країни ЄС можуть стати другим домом. Ті ж, хто планує повернення, отримають підтримку, коли настане час: як фінансову (на дорогу, реінтеграційні програми), так і політичну у вигляді партнерства ЄС у відбудові України. Головне – українцям варто бути готовими до змін умов та активно користуватися можливостями, які дає тимчасовий захист: навчатися, працювати, інтегруватися. Це найкраща стратегія, щоб забезпечити свою стабільність, де б вони не вирішили жити у 2025–2026 роках.