Неофіційна робота українців в Італії: справжні історії, наслідки та ризики

 

Вас манить сонячна Італія з її ароматом піци та обіцянками заробітку? Багато українців вирушають туди в пошуках кращого життя. На жаль, чимало з них опиняються на так званій чорній роботі – працюють без офіційного дозволу. У цій статті ми розповімо реальні історії українських заробітчан-нелегалів, проаналізуємо юридичні, фінансові, соціальні й емоційні наслідки такої праці, покажемо приховані небезпеки та дамо поради, як уникнути пасток. Також ви знайдете конкретні факти, статистику та посилання на організації, які допомагають нашим співвітчизникам в Італії. Читайте далі – і дізнаєтесь, чому “італійська мрія” без документів може обернутися серйозними проблемами, і як діяти, щоб забезпечити собі легальне та безпечне майбутнє.

Маєш досвід або думку? Напиши нам — і ми доповнимо цю статтю твоєю історією.
💬 Хочеш поділитись власним досвідом або порадою? Додай своє — навіть одне речення вже важливе!

Історії українців, які працювали нелегально в Італії

Типовий сценарій: українка середніх років їде до Італії доглядати літніх сеньйорів, або молодий чоловік погоджується на будівельні роботи без контракту. Що стоїть за цими історіями?

• “Від туриста – до різноробочого”: Володимир приїхав до Неаполя у 2012 році за туристичною візою, а фактично – на заробітки. Разом із дружиною та дитиною він в’їхав начебто “на відпочинок” і залишився жити у тещі. Перші роки були найважчі: без документів влаштувати дитину до школи виявилося справжнім квестом, а про офіційну роботу годі й мріяти. Володимир згадує, що на початку брався за будь-яку працю: носив 25-кілограмові мішки на п’ятий поверх цілий день – і все це лише за 20 євро на день (з восьмої ранку до шостої вечора). “Це було дуже важко, особливо з дитиною на руках,” – зізнається він. Родина жила в постійному страху перевірок. Лише через кілька років, коли донька пішла до італійської школи, з’явився шанс на легалізацію (наявність дитини-школярки дала батькам право на дозвіл на проживання). З отриманими документами життя одразу змінилося: більше не треба ховатися від поліції, з’явилася можливість знайти краще оплачувану роботу та орендувати житло. Без документів же мігранти заробляють мізер і не мають жодних прав – Володимир переконався у цьому на власному досвіді.

• “Невидимі доглядальниці”: Галина (ім’я змінено) із Тернопільщини поїхала в Італію наприкінці 2010-х. Удома залишила двох дітей під опікою бабусі. В Італії вона стала баданте – доглядальницею 80-річної сеньйори. Роботодавці запропонували жити в їхньому домі та “допомагати по господарству” без офіційного контракту. Спочатку все здавалося терпимим: житло і харчі безкоштовні, за роботу обіцяли 600 євро на місяць. Але реальність швидко дала про себе знати. Галина працювала 7 днів на тиждень майже без вихідних – день і ніч поруч із лежачою бабусею. За словами самої Галини, вона почувалася прислугою без права на власне життя. Її телефонні дзвінки додому контролювалися, їжу доводилося “випрошувати” (роботодавці обмежували харчування, щоб економити). Через перевтому та стрес здоров’я почало погіршуватися: з’явилися болі в спині та суглобах, безсоння, напади тривоги. “Я приїхала здоровою, а повертаюся додому хвора,” – з гіркою іронією каже Галина. Найстрашніше, що поскаржитися нема кому: офіційно вона ніде не працює, тож захисту від держави чи страховки не має. Врешті-решт після року такої каторги їй вдалося втекти. Галина звернулася по допомогу до волонтерів при церкві, які допомогли їй знайти тимчасовий притулок і юридичну консультацію. Таких історій, на жаль, багато: українські жінки-баданте роками “невидимі” для суспільства, живуть у домах роботодавців, виходять на вулицю тільки раз на тиждень (в єдиний вихідний). Лише з часом, підтягнувши мову і отримавши документи, деякі з них починають працювати погодинно і винаймати власне житло. Але спершу їм доводиться пройти через приниження і надважку працю фактично безправними.

• Історії очікування та ризику: Багато українців в Італії мріють про легалізацію. Один з популярних шляхів – щорічні квоти на робочу силу, так званий “декрет флуссі”. Для багатьох нелегалів це лотерея: якщо пощастить, роботодавець подасть на вас заявку і ви отримаєте запрошення на офіційну роботу. Ще десять років тому охочі легалізуватися ночували з палатками перед поштовими відділеннями, щоб першими подати папери, коли відкриється прийом заявок. Пані Оксана, нелегальна працівниця з Риму, згадує, як у 2006 році разом з іншими українцями провела ніч у черзі під дощем перед поштою – і все марно. Були випадки, коли до таких черг навідувалися карабінери: замість омріяного дозволу люди отримували припис про депортацію прямо з черги. Згодом процес перевели в онлайн, але з’явилися нові схеми шахрайства: посередники брали з нелегалів по 50–300 євро за допомогу з електронною заявкою, причому жодних гарантій успіху це не давало. Дехто навіть купував фальшиві документи (наприклад, копії паспортів літніх італійців для оформлення запиту) – такі “послуги” продавали по 100 євро, і шахраї могли продати один паспорт кілька разів, тож усі подані на нього заявки відхилялися. Попри ці ризики, українці вперто шукають шлях до легалізації, адже бути “привидом” у чужій країні, без прав і можливості навідати рідних – нестерпно. Як влучно написала журналістка Маріанна Сороневич, більшість наших мігрантів в Італії – це “люди-привиди, без права на соціальний захист та можливості повернутися додому”, а їхня велика, часто недосяжна мрія – отримати дозвіл на проживання.

Наслідки нелегальної праці: що загрожує “незримим” працівникам

Неофіційне працевлаштування може здатися привабливим шляхом швидко заробити. Але ризики і втрати, пов’язані з ним, величезні. Розглянемо основні наслідки “чорної” роботи – від проблем із законом до психологічного вигорання.

Юридичні наслідки: штрафи, депортація та відсутність прав

Працюючи нелегально, українець фактично порушує італійське імміграційне та трудове законодавство. Це тягне серйозні юридичні ризики:

• Депортація та заборона на в’їзд. Іноземця без дійсного дозволу на перебування можуть видворити з країни за рішенням влади. Депортація часто супроводжується баном на повторний в’їзд до Шенгенської зони на кілька років. Іншими словами, якщо вас впіймають, шлях до Європи може бути надовго закритий. Випадки, коли українців саме депортують з Італії, трапляються нечасто (особливо щодо жінок-доглядальниць, яких місцева влада радше “не помічає”). Але ризик зростає, коли людина порушує громадський порядок або сама звертається в офіційні органи, не маючи статусу.

• Штрафи та покарання для роботодавця. Італійські роботодавці теж несуть відповідальність. За найм нелегала їм загрожують величезні штрафи – наприклад, ще у 2012 році йшлося про 5 тисяч євро штрафу за кожного нелегального працівника. Нині санкції ще суворіші: закон передбачає “maxi-multa” (максимальний штраф) до €43 000 для приватного роботодавця за використання праці нелегала. Окрім штрафів, роботодавець може понести кримінальне покарання у випадках експлуатації чи особливо грубого порушення трудових прав. Для самого працівника прямого штрафу може і не бути, але депортація – досить сувора кара сама по собі. До того ж, потрапивши “на олівець” до поліції, надалі буде майже неможливо офіційно оформитися (дані про порушника можуть ускладнити отримання віз чи дозволів у майбутньому).

• Відсутність правового захисту. Нелегальний працівник не має офіційного трудового договору, а отже – не захищений трудовим кодексом. Його можуть звільнити в будь-який момент без жодних компенсацій. Він не може звернутися до суду за захистом своїх трудових прав, адже офіційно його ніде не брали на роботу. Будь-які домовленості з роботодавцем тримаються “на чесному слові” – а недобросовісний шеф легко може цим зловжити.

Фінансові наслідки: низькі заробітки, нуль соціальних гарантій

Економічний аспект неофіційної роботи теж невтішний:

• Низька оплата праці. Чорна робота майже завжди оплачується гірше, ніж офіційна. Роботодавець знає, що нелегал у вразливій позиції, тож часто платить мінімум. Наприклад, у будівництві українці-нелегали можуть отримувати копійки за важку фізичну працю – як Володимир, що тягав мішки за 20 євро в день. У сфері догляду ставки теж скромні: середня зарплата української доглядальниці в Італії – близько 680 євро на місяць. Для порівняння, офіційна мінімальна зарплата доглядальниці з проживанням у родині в Італії може сягати ~1000 євро, плюс оплачувана відпустка, вихідні тощо. Таким чином, працюючи нелегально, людина недоотримує значну частину заробітку.

• Відсутність соціального страхування. Неоформлений працівник не сплачує внески до INPS (Національного інституту соціального захисту Італії). А отже, у нього немає пенсійних накопичень. Можна роками важко працювати, але жодного центу не надійде на вашу майбутню пенсію. Наприклад, пані Марія, яка 20 років доглядала італійського сеньйора, змогла оформити лише мінімальну пенсію – близько 600 € на місяць. Тим, хто працює “вчорну”, взагалі не світить жодних пенсій, окрім хіба що української мінімальної соціальної допомоги на старість (яка становить лічені гривні). Також відсутнє страхування від нещасних випадків на робочому місці. У будівельній сфері це особливо критично: офіційне оформлення гарантує страховку від виробничих травм (INAIL), а нелегалу в разі травми доведеться лікуватися власним коштом і ніяких компенсацій він не отримає.

• Жодних лікарняних, відпусток і допомоги. Людина без контракту не має оплачуваних відпусток і вихідних – кожен день простою б’є по кишені. Про оплачуваний лікарняний теж можна забути. Ба більше, багато нелегалів взагалі бояться брати вихідні чи скаржитися на умови, щоб не втратити роботу. Так само, якщо в Італії раптом запроваджують допомогу під час кризи (скажімо, як було у 2020 році під час пандемії), нелегальні працівники нічого не отримують. Вони невидимі для системи соціального захисту.

Соціальні наслідки: ізоляція, вразливість і відсутність захисту

Соціальна сторона життя нелегального мігранта теж сповнена викликів:

• Ізольованість від суспільства. Нелегали часто живуть у тіні, остерігаючись зайвий раз виходити “в люди”. Жінки-баданте іноді буквально замкнені в чотирьох стінах – роками майже не бувають поза домом роботодавця. Вони мало інтегруються в італійське суспільство, майже не вчать мови (на роботі це не обов’язково) і спілкуються лише в колі таких самих мігрантів. Через це зростає розрив між ними та місцевим середовищем: людина може 5–10 років прожити в країні і майже нічого про неї не знати, окрім маршруту до найближчого супермаркету. Водночас формується замкнене діаспорне життя: вихідці з України спілкуються одне з одним, підтримують одне одного, але далі свого кола не виходять. Це ускладнює інтеграцію і зменшує шанси знайти кращу роботу чи юридично захистити себе.

• Відсутність державного захисту. Якщо з офіційно працюючим іноземцем станеться біда, йому на допомогу прийдуть закон і державні служби (поліція, інспекція праці, суд). Натомість нелегальний працівник вразливий подвійно: і як мігрант, і як той, хто поза законом. Наприклад, якщо роботодавець його обдурить або жорстоко поводиться, така людина побоїться звернутися в поліцію – адже ризикує, що покарають у підсумку її саму за порушення режиму перебування. Цим і користуються недобросовісні “хазяї”. Нелегал не може захистити свої трудові права через суд, не може вступити до профспілки офіційно. Фактично він випадає з поля зору трудового законодавства. Єдина надія – на громадські організації чи церкву, які в разі чого можуть прихистити, нагодувати, допомогти зв’язатися з адвокатом. Державні ж інституції (поліція, соцзабез) радше сприйматимуть нелегала як порушника, а не як жертву експлуатації.

• Розділені сім’ї та діти “на відстані”. Значна частина українських заробітчан в Італії – це люди з сім’ями, що залишилися в Україні. Працюючи нелегально, вони не можуть вільно їздити додому (ризикують не повернутися), тож роками не бачать дітей, батьків. В Україні тим часом зростає ціле покоління дітей без батьківського піклування – їх виховують бабусі, родичі. За даними правозахисників, сотні тисяч дітей в Україні живуть без мами або тата через трудову міграцію. Це призводить до психологічних травм у дітей, проблем у навчанні, навіть підвищує ризик потрапити в погані компанії чи стати жертвою торгівлі людьми. Самі ж батьки теж страждають від почуття провини та тривоги за дітей. Такі “розділені сім’ї” – одна з трагічних соціальних цін нелегальної праці за кордоном.

Емоційні наслідки: стрес, вигорання і невпевненість у майбутньому

Робота без дозволу – це постійний стрес. Українці жартують, що живуть “з одним оком на валізі”, тобто постійно готові до непередбачуваних подій. Ось які психологічні наслідки найбільш поширені:

• Постійний страх і тривожність. Кожен вихід на вулицю – це ризик для нелегала. Бачиш поліцейського – серце завмирає: а раптом запитають документи? Така постійна тривога вимотує нервову систему. Люди скаржаться на безсоння, підвищений тиск, панічні атаки. Життя перетворюється на ходіння по лезу ножа. Замість насолоджуватися італійським “dolce vita” (солодким життям), нелегали відчувають себе на правах персонажів підпільного трилеру, де будь-якої миті все може скінчитися.

• Почуття безвиході і залежності. Багато хто стикається з емоційним вигоранням. Відсутність перспектив (невідомо, чи вдасться легалізуватися), монотонна важка робота без відпочинку та ізольованість призводять до депресивних настроїв. Особливо важко тим, хто потерпає від несправедливого ставлення. Наприклад, коли господар зривається і кричить, або ж постійно вселяє думку “без мене тебе депортують”. Такий психологічний тиск підточує самооцінку. Працівник починає думати, що він справді ніким не захищений і повністю залежить від “доброї волі” роботодавця. Звідси – покірливість і ще більший простір для експлуатації з боку останнього.

• Невпевненість у завтрашньому дні. Людина живе сьогоднішнім днем, зароблені гроші часто одразу відправляє сім’ї в Україну і не може планувати майбутнє. Чи буде робота через місяць? Чи продовжать “терпіти” мене в Італії наступного року? Чи не скасують безвіз, і що тоді? Постійна невизначеність не дозволяє будувати довгострокові плани – ні професійні, ні особисті. Це породжує хронічний стрес. Нерідко українські заробітчани в Італії жартують з гіркотою: “Живемо на валізах – ніби й тут, а думками весь час вдома, та й додому не вертаємось, бо що там нас чекає?”. Такий емоційний розлад може перерости в депресію.

Попри все, багато наших співвітчизників тримаються, сподіваючись на краще. Вони об’єднуються в діаспорні спільноти, підтримують одне одного добрим словом, жартом, а інколи й піснею. Наприклад, в італійському гурті Primaluce з’явилася пісня «На крилах моря», присвячена надіям і переживанням українських нелегалів. Через гумор і творчість люди намагаються зняти стрес. Але проблеми не зникають, якщо їх не вирішувати системно – шляхом легалізації та захисту трудових прав.

Основні “підводні камені” неофіційної роботи

Чому ж “чорна” праця залишається такою поширеною, незважаючи на ризики? Спокуса швидкого заробітку бере гору, а деякі роботодавці раді найняти безправного працівника. В результаті українці стикаються з типово негативними явищами нелегального працевлаштування. Ось найбільш поширені “підводні камені”:

• Експлуатація та надмірні навантаження. Нелегалам часто дістається найважча і брудна робота. Будівельники працюють без засобів безпеки, по 10–12 годин на день без доплат за понаднормові. Доглядальниці цілодобово глядять лежачих хворих, підіймають тяжкохворих без спецзасобів, мало сплять. Відмовитися від додаткових завдань важко – шеф може одразу вигнати. Поняття “нормований робочий день” відсутнє. Дехто фактично стає домашнім рабом: як згадувалося, є випадки ледь не викрадення – коли людині не дають виходити з дому і позбавляють свободи відпочинку.* Це крайні приклади, але вони реальні. Більшість же історій – це постійна перепрацювання без доплат і відпочинку. Організм не витримує: з часом розвиваються хронічні хвороби опорно-рухового апарату, проблеми з серцем, психосоматичні розлади. На жаль, роботодавців не хвилює здоров’я нелегала – такі працівники “зношуються” безжально.

• Невиплата або затримка зарплати. Частий трюк: роботодавець платить перший місяць вчасно (щоб людина увійшла в ритм), а далі починає вигадувати причини, аби не платити або відтермінувати виплати. Нелегал не може поскаржитись офіційно, тож його можна водити за ніс. Деякі українці терплять і по кілька місяців без зарплати, сподіваючись отримати зароблене. Недобросовісні боси цим користуються і можуть взагалі не розрахуватися, вигнавши працівника ні з чим. За даними експертів з міжнародного працевлаштування, невиплата зарплати – одна з головних загроз для українців в Італії, які працюють нелегально. На жаль, подати до суду на кривдника такій особі практично нереально. Максимум – звернутися по допомогу до профспілок чи асоціацій, які іноді беруться неформально “тиснути” на таких роботодавців, щоб ті віддали зароблене.

• Психологічний тиск і шантаж. Знаючи вразливість працівника, деякі роботодавці відверто залякують: “Не подобається – йди, на твоє місце десять стоїть” або “Будеш скаржитись – подзвоню у міграційну службу”. Це ставить людину в позицію постійного шантажу. Особливо цинічно поводяться ділки-посередники, які вербують наших людей: беруть гроші за влаштування, а потім фактично тримають трудових мігрантів у залежності. Наприклад, можуть відібрати паспорт “на зберігання” чи стягувати з зарплати надумані штрафи. Подібні історії трапляються в сільському господарстві на півдні Італії, де процвітає система caporalato (нелегальні бригади роботяг під керівництвом посередника-«капорала»). Людей селять у жахливих умовах, платять копійки, а за непокору – погрожують розправою або депортацією. Це вже майже торгівля людьми, і важливо усвідомлювати такі ризики. Якщо вам пропонують роботу десь на плантаціях чи фермі через незнайомих осіб – будьте насторожі.

• Погані побутові умови та відсутність медичної допомоги. Нелегальні заробітчани часто погоджуються жити там, де працюють (щоб економити і “щоб ніхто зайвий не бачив”). Наприклад, будівельники можуть ночувати прямо на будові або в підсобці майстерні. Доглядальниці живуть у кімнатці при будинку підопічного. Це позбавляє особистого простору і відпочинку – людина постійно “на роботі”. Якщо хворіє – доводиться працювати через силу, бо лікарняний ніхто не дасть. Звернутися до лікарні багато хто боїться: офіційно без страховки лікування дороге. Хоча Італія й надає невідкладну меддопомогу всім (навіть нелегалам) і видає тимчасовий медичний код STP, більшість наших заробітчан про це не знають або побоюються, що в лікарні повідомлять про них у поліцію. Тому часто нелегали запускають хвороби, займаються самолікуванням. Це призводить до серйозних ускладнень здоров’я. Плюс, відсутність нормального відпочинку, харчування “на ходу” (а то й обмеження в їжі з боку роботодавця, як ми бачили) ще більше підривають здоров’я.

• Ризик втрати безвізу для всіх українців. Масове нелегальне працевлаштування українців може мати й геополітичні наслідки. Європейські чиновники уважно стежать, щоб громадяни України не зловживали режимом безвізових подорожей. Ще до війни експерти застерігали: якщо хвиля наших “туристів-заробітчан” наростатиме, ЄС може переглянути умови безвізу. Адже схема стала досить типова: їдуть по біометричному паспорту ніби як туристи, а залишаються працювати нелегально. У 2019 році Василь Воскобойник (голова асоціації компаній з працевлаштування) попереджав, що популярність Італії серед українців не на жарт зросла, а офіційно влаштуватися там складно через бюрократію, тож люди ризикують працювати нелегально. Це негативно позначиться і на самих заробітчанах, і на ставленні до України у Європі, наголошував експерт. Тому кожен, хто вирушає “вчорну”, повинен пам’ятати: такі дії кидають тінь на репутацію всієї нашої нації за кордоном. Поки що безвізовий режим зберігається, але Брюссель періодично нагадує про необхідність дотримуватися його правил.

Висновок: чорна робота – це гра з вогнем. На перший погляд, здається, що все обійдеться: “Чим я ризикну? Поїду, підзароблю трохи, повернуся”. Але на практиці ви потрапляєте у сіру зону, де ніщо не гарантується, а можете втратити дуже багато – здоров’я, гроші, шанс легально жити в Європі, а інколи й життя. Пам’ятайте: жодні євро не варті вашої безпеки та гідності.

Факти, статистика і шлях до легалізації в Італії

Поговоримо про цифри та закони. Скільки українців нині в Італії, скільки з них нелегально, і що робить держава для вирішення проблеми?

• Українці – одна з найбільших діаспор Італії. Станом на кінець 2023 року громадяни України стали найбільшою іноземною спільнотою в країні за кількістю чинних дозволів на проживання – 386 000 українців мали дозвіл і офіційно перебували в Італії. Такий різкий стрибок пов’язаний з напливом біженців після 2022 року (близько 160 тис. отримали тимчасовий захист). Ще у 2018-му офіційно мешкало понад 230 тис. українців, а реальна цифра була значно більша. Наприклад, за оцінками 2012 року, загалом близько 700 тисяч українців виїхали на заробітки до Італії – більшість із них тоді були нелегалами. Українці становлять приблизно 6% усіх іммігрантів поза ЄС в Італії і входять до топ-5 найбільших діаспор (поряд з румунами, албанцями, марокканцями, китайцями). Важливий гендерний аспект: близько 80% українців в Італії – жінки, адже переважає саме жіноча трудова міграція (сфера догляду, хатня праця). Така “фемінізація” імміграції навіть породила стереотип: якщо українка в Італії – то напевно доглядальниця. У народі “баданте” стало другим ім’ям українських жінок. Українські чоловіки ж здебільшого працюють у будівництві, ремонтах, логістиці – цілі ніші зайняті нашими співвітчизниками.

• Масштаб нелегальної праці. Точних даних, скільки українців працюють без документів, ніхто не знає – на те вони й “невидимі”. Експерти припускають, що реальна кількість українців в Італії може вдвічі перевищувати офіційну. Якщо навіть після хвилі легалізації біженців є 386 тис. офіційних, то можна уявити, що десятки тисяч ще залишаються в тіні. У 2000-ні роки співвідношення було ще гіршим: наприклад, на 240 тис. офіційних українців у 2010 р. припадало принаймні стільки ж нелегалів. За останні роки ситуація дещо покращилася – багато хто зміг оформитися. Вагому роль у цьому зіграли програми легалізації. Італія історично проводила так звані «санаторії» – кампанії з масового оформлення нелегалів. Одна з найбільших відбулася ще у 2002 році (саме тоді абсолютна більшість сьогоднішніх ветеранів-заробітчан отримали документи). У 2012-му була окрема акція для українців: протягом місяця дозволили легалізуватися, сплативши 1300 євро (1000 штраф + 300 податок). Проте не всі скористалися шансом – дехто не мав таких грошей або не встиг оформити папери. У 2020 році італійський уряд оголосив легалізацію для працівників сільського господарства та домашнього догляду. Багато українців тоді також подали заявки і отримали дозволи. Окрім того, щорічно діє “декрет про флуссі” – квоти на в’їзд робітників з-за меж ЄС. Формально він для новоприбулих, але фактично через нього легалізуються ті, хто вже в Італії нелегально. Держава заплющує очі і використовує квоти, щоб зменшити кількість “чорних” працівників. Останніми роками квоти помітно зростають: у 2023 році виділено понад 80 тисяч дозволів на роботу (для різних країн і сфер). На жаль, Україна не має пріоритетної угоди з Італією щодо працевлаштування (колись така угода обговорювалася, але все перейшло на рівень ЄС). Тому українці борються за місце в загальному конкурсі. Потрапити у квоту нелегалу непросто – треба знайти роботодавця, готового офіційно найняти і чекати кілька місяців. Проте це реальний шлях вийти з тіні. Багато наших співвітчизників через кілька років роботи таки легалізуються – хтось через квоти, хтось через одруження з італійцем чи отримання статусу біженця, а останнім часом – через механізм тимчасового захисту.

• Тимчасовий захист для українських біженців. Після початку війни 2022 року Італія, як і інші країни ЄС, запровадила Permesso di Soggiorno per Protezione Temporanea – спеціальний річний дозвіл на проживання і роботу для громадян України. Цей статус дає право легально працювати, орендувати житло, користуватися медициною та соціальними послугами. Уряд Італії продовжив дію тимчасового захисту до 4 березня 2026 року. Це означає, що українці, які прибули рятуючись від війни, можуть працювати офіційно без бюрократичних перепон. Проте на практиці виникла інша проблема: продовження дозволів на місцевому рівні. Квестури (офіси поліції) не встигають вчасно переоформлювати документи, через що десятки тисяч біженців опинилися під загрозою просрочення пермесс. На щастя, влада запевняє, що у випадку подання заявки на продовження дозволу українця не вважатимуть нелегалом навіть якщо фізично документ ще не видали. Офіційних вказівок депортувати українських біженців чи штрафувати роботодавців немає. Більше того, багатьом роботодавцям настільки потрібні працівники, що вони дозволяють українцям працювати неофіційно, поки ті чекають на документи. Це, звісно, неідеальна ситуація, але хоча б зі зрозумілих причин. Громадські активісти радять українцям у такому разі мати на руках квитанцію про подання на продовження і настирливо добиватися прийому в квестурі. Загалом тимчасовий захист дуже допоміг легалізувати перебування багатьох наших громадян. Багато хто, отримавши “пермессо”, переходить на офіційну роботу і виходить з тіні. Якщо війна затягнеться, ЄС може продовжити цей режим і далі. Якщо ж ні – доведеться шукати інші підстави (робочий контракт, навчання, сім’я) або повертатися додому.

Коротко про закони: в Італії працювати можна лише за наявності чинного дозволу на проживання. Туристична віза чи безвіз не дають права на роботу – потрібен або спеціальний робочий дозвіл (виданий до приїзду по квоті), або інший статус (тимчасовий захист, возз’єднання сім’ї, студентський з правом роботи тощо). Якщо ви плануєте довше залишатися, обов’язково зверніться до міграційної служби (Questura) і легалізуйте перебування. Нині є чимало інформаційних ресурсів українською, які підкажуть алгоритм дій.

Корисні ресурси та поради для українців в Італії

Опинившись за кордоном без підтримки, важливо знати, куди звернутися по допомогу. Нижче – добірка корисних організацій і сайтів для українців в Італії:

• Посольство України в Італії – офіційний представник України. Допоможе у випадку надзвичайних ситуацій, втрати документів, надасть консультації з правових питань. Рекомендується стати на консульський облік. Контакти: embassy.gov.ua (Рим, +39 06 8412630). Консульські установи є також у Мілані, Неаполі, Флоренції – їхні контакти на сайті МЗС.

• Caritas Italiana (Карітас) – католицька благодійна організація, що допомагає мігрантам і біженцям. У відділеннях Caritas по всій Італії можна отримати матеріальну допомогу, безкоштовні консультації юриста, лікаря, психолога, курси італійської мови тощо. Карітас часто першою підставляє плече нелегалам у скруті – годує, роздає одяг, допомагає знайти притулок. Щоб отримати допомогу, зазвичай достатньо документа, що посвідчує особу (закордонний паспорт). Дізнатися адресу найближчої Caritas можна у церкві або онлайн на caritas.it (італ.).

• Patronato (Патронато) – мережа безкоштовних консультаційних центрів при профспілках і асоціаціях. Патронати допомагають з оформленням документів, заяв на дозволи, продовженням пермессо, податковими деклараціями, питаннями пенсій та соціальних виплат. Послуги для громадян – безкоштовні або за символічну плату. Найбільші патронати: INCA (CGIL), CISL, UIL, ACLI. Звернутися можна в будь-яке відділення, незалежно від членства в профспілці. Працівники патронато часто говорять англійською, інколи можна знайти і російсько/україномовних. Адреси дивіться на місцевих сайтах (наприклад, YesMilano – про патронати в Мілані).

• INPS (Istituto Nazionale della Previdenza Sociale) – Національний інститут соціального захисту, офіційний портал (італ.). На сайті є розділ для працівників-іноземців. Тут можна дізнатися про пенсії, допомоги, страхування. Якщо ви офіційно працюєте, через INPS можна контролювати сплату ваших внесків, подавати заяви на соціальні виплати (допомога по безробіттю, матерінство тощо). Для нелегально працюючих INPS – це нагадування, скільки всього вони втрачають без контракту. Після легалізації рекомендуємо створити кабінет на INPS і стежити за своїм страховим стажем.

• Інспекція праці та профспілки. Якщо вам не виплатили зароблене чи змушують працювати незаконно – не бійтеся звертатися по допомогу. В Італії діє Національна інспекція праці (INL) та профспілкові центри, які захищають усіх працівників, незалежно від статусу. Зокрема, профспілка CGIL має відділ Federazione Immigrati для допомоги мігрантам. Вони можуть підказати, як діяти, навіть якщо ви не оформлені. Пам’ятайте: експлуатація і торгівля людьми – злочини, проти яких італійська держава бореться. Іноді достатньо заяви від потерпілого, щоб роботодавця притягнули до відповідальності, а постраждалому надали захист і навіть спеціальний дозвол на проживання з гуманітарних причин.

• Українські громади та волонтерські організації. В Італії діє багато об’єднань українців: культурні асоціації, церковні громади, волонтери. Вони допомагають порадою і ділом: від пошуку роботи до перекладу документів. “Українці поруч” – один з інформаційних порталів, де публікуються корисні статті для наших мігрантів. Є також проєкт “Порада” при Конгресі українських асоціацій, де можна отримати консультацію українською. В соцмережах існують групи “Українці в Італії” (Facebook, Telegram) – там можна поспілкуватися з більш досвідченими заробітчанами, дізнатися новини. Не соромтеся звертатися: наші земляки за кордоном здебільшого підтримують одне одного. Разом легше вирішити будь-яку проблему.

На завершення. Нелегальна робота – не вирок. Багато українців пройшли через це випробування і змогли побудувати успішне життя в Італії, отримати документи, перевезти родини. Ви не самі: поруч є земляки, церкви, організації та просто небайдужі люди, готові допомогти. Найцінніше – знати свої права і можливості. Сподіваємося, ця стаття дала вам і корисну інформацію, і трішки оптимізму. Хай ваш італійський шлях буде безпечним, легальним і успішним! І пам’ятайте стару як світ істину: краще гірка правда (офіційна праця з усіма труднощами оформлення), ніж солодка брехня (швидкі заробітки “в темну” з довгими наслідками). Бережіть себе та будуйте своє майбутнє відповідально.