Повернення додому під час війни: чому українці все одно їдуть назад

 

Україна переживає одну з найбільших міграційних хвиль у своїй сучасній історії. Внаслідок повномасштабного вторгнення Росії мільйони наших громадян опинилися за кордоном у статусі біженців. За даними ООН та МОМ, з початку війни країну залишили близько 5,6 мільйона українців. Водночас, попри триваючу небезпеку, 1,1 мільйона українців вже повернулися додому. Кожні пів року фіксується приблизно 100 тисяч повернень, починаючи з осені 2023-го. У цій статті ми розглянемо, чому українці все одно повертаються додому під час війни, та які фактори впливають на рішення повертатися або залишатися за кордоном. Матеріал буде корисним для українців у різних країнах Європи, хто ще вагається: чи залишитися за кордоном, чи повертатися в Україну.

Маєш досвід або думку? Напиши нам — і ми доповнимо цю статтю твоєю історією.
💬 Хочеш поділитись власним досвідом або порадою? Додай своє — навіть одне речення вже важливе!

Масштаби вимушеної міграції та тенденції повернення

Вторгнення 2022 року спричинило масове переселення українців як всередині країни, так і за її межі. Кожен четвертий українець був змушений покинути свою домівку через бойові дії. Більшість біженців знайшли прихисток у сусідніх європейських країнах – від Польщі та Німеччини до Італії, Іспанії, Чехії та інших. Одразу після початку війни потік людей був двостороннім: десятки тисяч виїжджали з України щодня, але чимало й поверталися після перших місяців шоку. Згодом темпи еміграції сповільнилися, і встановилася певна рівновага: щопівроку приблизно 100 тисяч українських біженців повертаються на батьківщину. Цей показник залишається стабільним, хоча більшість переселенців поки що продовжують залишатися за кордоном.

Хто саме повертається? Спостерігається тенденція, що додому частіше повертаються окремі члени сімей, а не родини у повному складі. Чимало сімей розділені: наприклад, літні батьки або один із подружжя може поїхати назад, тоді як діти та інший з батьків лишаються в країні перебування. Статистика МОМ свідчить, що серед тих, хто повернувся, збільшується частка людей старшого віку – 26% поверненців старші 60 років (було 21%), тоді як з дітьми перетинають кордон усе менше сімей – лише 35% проти 56% раніше. Багато батьків вирішують залишити дітей за кордоном, аби не переривати їхнє навчання та убезпечити від воєнних ризиків. Отже, значна кількість повернень – це часткові повернення, коли сім’я розділена між двома країнами.

Куди повертаються українці? Через бойові дії не всі можуть одразу повернутися у рідне місто чи село, особливо якщо це прифронтові території. Дані МОМ показують, що багато людей після повернення стають внутрішньо переміщеними особами (ВПО) всередині України. Станом на березень 2025 року близько 340 тисяч тих, хто повернувся з-за кордону, зареєстровані як ВПО. Вони переважно родом зі східних (63%) та південних (21%) областей, тобто з регіонів найбільшого руйнування. Загалом більшість поверненців обирають для життя відносно безпечні області на заході та в центрі України. Наприклад, останні опитування показують зростання частки тих, хто оселяється у західних регіонах (19% проти 15% раніше) та центральних областях (14% проти 6%), тоді як повернення безпосередньо в прифронтові зони лишається обмеженим. Лише 25% тих, хто повернувся, поселилися поблизу лінії фронту. Отже, більшість повернень відбувається у відносно спокійні райони, а не туди, де тривають активні бойові дії. Люди прагнуть додому, але водночас стараються мінімізувати ризики для життя.

Примітно, що значна кількість українців розглядає повернення як пробний крок. За даними опитувань, майже кожен четвертий повернець (24%) припускає, що може знову змінити своє місце проживання, а 18% – прямо думають про повторний виїзд за кордон, якщо обставини погіршаться чи не складуться очікуваним чином. Тобто рішення повернутися не завжди остаточне – люди залишають собі «запасний вихід» на випадок загострення війни або неможливості облаштуватися вдома.

Чому українці повертаються: головні мотиви

Не зважаючи на війну, сотні тисяч наших співвітчизників відважилися на зворотній шлях. Що спонукає їх їхати назад, у країну, де все ще тривають обстріли і діє воєнний стан? Причини у кожного можуть бути свої, проте ось кілька ключових мотивів, що найчастіше згадуються поверненцями:

• Домівка та родина. Найпоширеніша причина – це непереборне бажання бути вдома, поруч з близькими. За даними опитування МОМ, 70% біженців, які повернулися, назвали головним мотивом тугу за домом та возз’єднання з родиною. Люди сумують за рідною домівкою, сім’єю, друзями, знайомим оточенням. Емоційний зв’язок із Батьківщиною часто виявляється сильнішим за страх небезпеки. Іншими словами, сердечний поклик додому здатен подолати раціональні аргументи про небезпеку.

• Віра у відносну безпеку. Деякі регіони України стали відносно спокійнішими порівняно з початком війни. Наприклад, ворога відкинуто від Києва, Чернігова, Сум та північних областей; звільнено частину Харківщини та правобережжя Херсонщини. Для українців з цих регіонів ситуація виглядає прийнятною для життя. Покращення безпекової ситуації назвали причиною свого повернення 8% опитаних поверненців. Хоча ця частка порівняно невелика, сама по собі наявність миру в рідному місті чи зменшення загрози ракетних ударів може стати вирішальним чинником. Багато хто переконує себе, що ризик вже не набагато вищий, ніж у чужій країні: “бомбардування ще можливі, але ймовірність ракети в мій дім не набагато більша, ніж ризик потрапити в ДТП за кордоном”, – як висловилася одна з поверненок. Таким чином, відчуття відносної безпеки (навіть якщо війна триває далі на сході) дає людям моральне право повернутися.

• Патріотизм і бажання бути корисним. Для деяких українців рішення повернутися продиктоване не лише особистими потребами, а й прагненням допомагати країні у важкий час. Хтось хоче долучитися до волонтерської роботи, підтримувати армію, відбудовувати зруйноване житло, працювати на економіку України. Особливо це стосується тих, хто за кордоном почувався “не на своєму місці” в той час, як вдома триває боротьба. Повернення додає відчуття, що “я разом зі своїм народом”. Такий мотив тісно переплітається з емоційним - любов’ю до Батьківщини, але заслуговує окремої згадки як свідомий вибір бути там, де можеш приносити найбільшу користь.

• Кар’єра та робота. Економічні фактори теж відіграють роль. Іронічно, але деякі українці повертаються, бо в Україні для них більше можливостей заробітку або важливо зберегти свою роботу. Наприклад, кваліфіковані фахівці не завжди можуть реалізуватися за кордоном: мовний бар’єр і необхідність підтверджувати дипломи змушують погоджуватися на низькокваліфіковану працю. Є випадки, коли людина мала хорошу посаду вдома, а в еміграції може розраховувати лише на роботу не за фахом з нижчою оплатою. Приблизно 25% українців повернулися саме через роботу – боялися втратити джерело доходу або не знайшли достойної праці за кордоном. Одна респондентка прямо заявила: “Моя робота в Україні оплачується краще, ніж те, що я можу заробити в Польщі офіціанткою. Тому я волію ризикнути життям, але зберегти свою кар’єру”. Такий підхід не поодинокий. Це викликає професійне розчарування і підштовхує повернутися туди, де їхні навички більш затребувані.

• Труднощі адаптації за кордоном. Життя в чужій країні – серйозний виклик. Мовні бар’єри, культурні відмінності, соціальна ізоляція – усе це може спричинити стрес і виснаження. Багато українців зізнаються, що за кордоном постійно відчували себе “не в своїй тарілці”. Такі речі на кшталт іншої мови, чужих звичаїв, відсутності близьких поруч накопичуються і психологічно тиснуть. За даними опитувань, 36% поверненців відзначили психологічну втому та дестабілізацію від життя за межами України як причину повернення. Окрім того, фінансові та побутові труднощі в країнах перебування теж спонукають їхати назад. Не всі біженці за кордоном живуть у комфортних умовах: хтось мешкає в тісних притулках чи гуртожитках, чиясь програма розміщення добігла кінця, а самостійно орендувати житло дорого. Хтось втратив роботу або завершив навчання, залишившись без засобів для існування. Є й такі, хто зіштовхнувся з неприязню чи дискримінацією. Отже, якщо життя “там” складається важко, думка про повернення “сюди” виникає сама собою.

• Завершення дії програм або юридичних підстав перебування. Деяким людям довелося повернутися вимушено, коли вичерпалися можливості легально залишатися за кордоном. Наприклад, закінчився термін дії програми тимчасового прихистку чи спонсорської програми, або строк навчання чи контракту на роботу. У 2022–2023 роках такі ситуації траплялися, хоча ЄС і продовжив дію режиму тимчасового захисту. Якщо людина опинилася без легального статусу чи засобів до існування за кордоном, логічним кроком для неї стає повернення додому. На щастя, станом на 2025 рік українські біженці в Європі мають продовжений захист щонайменше до березня 2027 року, тому масового вимушеного повернення через юридичні причини не спостерігається. Однак індивідуальні випадки (наприклад, втрата житла або опікунів у приймаючій країні) можуть змусити людей повернутися раніше, ніж вони планували.

Підсумовуючи, головні мотиви повернення українців під час війни – це туга за рідним домом і близькими, відчуття покращення ситуації чи прийнятного рівня ризику, бажання відновити нормальне життя і кар’єру на Батьківщині, а також труднощі з інтеграцією за кордоном. Кожна історія повернення унікальна: хтось «просто більше не зміг там бути», хтось побачив шанс повернутися, коли стихли бої у його місті, а комусь не підходило життя “в чужих стінах”. Важливо розуміти, що це дуже особисте рішення, яке формується під впливом і раціональних, і емоційних чинників.

Що стримує повернення: причини залишатися за кордоном

Попри наведені вище мотиви, реальність така, що більшість українських біженців поки що не поспішають повертатися. Для багатьох питання “чи повертатися зараз” залишається відкритим. Розгляньмо основні причини, чому значна частина українців все ж вирішує залишатися за кордоном під час війни (а дехто, можливо, і після її завершення):

• Небезпека та невизначеність. Війна триває, і безпекова ситуація в Україні залишається нестабільною. Щоденні ракетні обстріли, ризик ескалації, мінна небезпека - все це вагомі аргументи проти повернення просто зараз. Особливо це стосується вихідців із східних та південних регіонів, де бойові дії можуть поновитися або тривають неподалік. За даними досліджень, до завершення війни лише близько 30% українських мігрантів схиляються до повернення, тоді як дві третини не планують вертатися, доки бойові дії не вщухнуть. Іншими словами, люди чекають миру або хоча б чіткого розуміння, що їхньому дому нічого не загрожує. Безпека - перший пріоритет: українці виїхали через небезпеку і не повертаються доти, доки ця небезпека актуальна.

• Відсутність житла або погані умови для життя в Україні. На жаль, десятки тисяч родин втратили свої домівки через обстріли. Дехто не має куди повертатися фізично - будинок зруйновано або знаходиться на окупованій/прифронтовій території. Інші побоюються низької якості життя: перебої з електрикою та водою, високі ціни, обмежений доступ до послуг у постраждалих регіонах. Очікування низької якості життя в Україні – найвагоміша причина, яка зменшує бажання повертатися: опитування восени 2023 року показало, що 60% біженців назвали цей фактор основним стримуючим. Тобто людей турбує не тільки як дістатися додому, а й як там жити далі. Якщо немає впевненості, що в Україні буде робота, житло, нормальна медицина та освіта для дітей, то рішення “ще побути за кордоном” здається розумнішим.

• Інтеграція дітей в іноземні школи та суспільство. Для сімей з дітьми дилема “повертатися чи ні” особливо складна. Багато дітей уже адаптувалися до шкіл у Європі, вивчили мову, завели друзів. Переривати їхнє навчання та знову змушувати пристосовуватися - цього батьки остерігаються. Тим більше, якщо вдома школа може бути онлайн або навіть зруйнована. Деякі батьки вирішують залишатися заради стабільності та безперервності освіти дітей. Все це налагоджено за кордоном, тоді як в Україні інфраструктура перевантажена переселенцями в безпечних областях. Тому сім’ї часто вважають за краще дочекатися кінця навчального року або навіть кінця війни, аби уникнути зайвих потрясінь для дітей.

• Працевлаштування та фінансова стабільність за кордоном. Хоча не всім вдалося знайти роботу за спеціальністю, чимало українців успішно працевлаштувались у країнах ЄС. Вони отримують дохід, соціальні виплати, деякі відкрили власний бізнес. Повертатися в умовах воєнної економіки, ризикуючи втратити фінансову стабільність, для них нелогічно. Особливо це стосується молодих і висококваліфікованих фахівців, які інтегрувалися у європейський ринок праці. Дослідження показують, що наявність стабільної роботи за кордоном помітно зменшує намір повертатися найближчим часом. Адже людина порівнює: там є зарплата і соціальний захист, тут – невідомість і можливе безробіття. Поки війна не закінчиться, економіка України слабка, тож багато хто вирішує продовжувати працювати за кордоном і підтримувати рідних пересиланням грошей, замість повернення.

• Правові перепони (для чоловіків призовного віку). Українське законодавство на час воєнного стану обмежує виїзд чоловіків 18–60 років за кордон. Багатьом родинам це відомо: якщо чоловік повернеться в Україну, назад у Європу його можуть просто не випустити до кінця війни. До того ж є ризик призову до війська. Тому чоловіки призовного віку, які виїхали (наприклад, багатодітні батьки, особи з інвалідністю або ті, хто виїхав до введення заборони), часто воліють залишатися за кордоном разом із сім’єю. А жінки, навіть якщо дуже хочуть додому, зважують: чи варто повертатися без чоловіка, розділяючи родину? Цей фактор суттєво стримує повернення цілих сімей. Доки триває війна і діє мобілізація, багато родин свідомо відкладають повернення, щоб не ризикувати потрапити під обмеження на повторний виїзд.

• Задоволеність життям за кордоном. Не всі історії біженців сповнені труднощів. Є й такі, хто добре влаштувався: отримав житло, роботу, діти ходять до садочка, школи чи університету, сім’я почала говорити мовою країни. Якщо людина щаслива або принаймні задоволена своїм життям у Європі, навіщо їй їхати в невідомість? Останні дослідження свідчать, що чим більше українці задоволені якістю життя в країні перебування, тим менше вони прагнуть повернутися. Комфорт, безпека, доброзичливе середовище, вищий рівень життя - усе це прив’язує до нової домівки. За інших рівних умов люди “облаштовують своє життя за кордоном, адаптуються, звикають”, і з часом шанси на їхнє повернення зменшуються. Особливо це стосується молодих людей: чим молодший мігрант, тим менша ймовірність, що він повернеться у підсумку. Отже, частина українців, можливо, вже фактично іммігрували надовго і не планують повертатися взагалі, якщо їх все влаштовує.

Звісно, ці перешкоди для повернення не вирок. Більшість біженців все ж таки хочуть колись повернутися додому, просто чекають сприятливішого моменту. Опитування Migration Policy Institute показало, що 91% українців за кордоном сподіваються повернутися в Україну в довгостроковій перспективі, коли це буде безпечно. Але в короткостроковій перспективі (протягом року) планують повернення лише одиниці – за оцінками МОМ, близько 5% українських біженців у Європі збиралися повернутися додому протягом наступного року. Іншими словами, мігранти виїхали через війну, а не повертаються через побут та якість життя. Для збільшення кількості повернень необхідні не тільки перемоги на фронті, а і створення умов для гідного життя в післявоєнній Україні: робочі місця, житло, школи, лікарні... Це усвідомлюють і у нас, і за кордоном: 38% опитаних біженців зазначили, що розглядали б варіант залишитися внутрішніми переселенцями в Україні, якби умови в безпечних регіонах були достатні. Тому українська держава та партнери вже зараз планують програми підтримки, щоби ті, хто хоче повернутися, могли це зробити.

Як прийняти рішення: поради тим, хто вагається

Багато українців за кордоном стоять перед непростим вибором: повертатися чи залишатися ще трохи? Це дуже індивідуальне рішення, і універсальної відповіді не існує. Однак можна окреслити ключові питання, які варто зважити кожному, хто розмірковує про повернення:

• Безпека регіону, куди ви повертаєтесь. Передусім оціни́ть актуальну ситуацію в своєму місті чи області. Чи не ведуться там бойові дії? Чи не було нещодавно ракетних ударів? Чи є поблизу військові об’єкти, що можуть стати мішенню? Відстежуйте новини, поспілкуйтеся з тими, хто вже повернувся. Якщо ваш рідний край все ще під високим ризиком, можливо, варто відкласти повернення або обрати для проживання інший, безпечніший регіон України.

• Житло і побутові умови. Важливо в якому стані ваше помешкання. Якщо воно вціліло і придатне для життя - чудово. Якщо ні,  дізнайтеся про альтернативи: чи є де жити (родичі, друзі, тимчасове житло для ВПО)? Подумайте про опалення взимку, водопостачання, інтернет – чи все це доступне? Безпечне повернення повинно бути «в умовах гідності», а отже, потрібно мати базові умови для проживання. Держава та волонтери сьогодні допомагають з тимчасовим житлом переселенцям, діють програми компенсації за зруйноване житло.

• Робота та фінанси. Проаналізуйте свої джерела доходу. Чи є у вас робота або бізнес, який чекатиме на вас в Україні? Якщо ні - чи реально знайти роботу за спеціальністю в обраному місті? Рівень безробіття в Україні під час війни високий, тому варто мати фінансову “подушку” на перший час або віддалену роботу. Якщо за кордоном ви маєте стабільний заробіток, подумайте, чи зможете ви забезпечувати сім’ю після повернення. Можливо, має сенс спершу знайти вакансії чи домовитися про роботу вдома, перш ніж їхати. Також зважте, що урядові виплати і допомоги за кордоном припиняться, коли ви покинете країну перебування, але в Україні доступні деякі програми підтримки для поверненців (детальніше – у наступному розділі).

• Сімейні обставини. Врахуйте інтереси всіх членів родини. Якщо у вас діти шкільного або дошкільного віку - чи готові вони до переїзду? Можливо, варто дочекатися кінця навчального семестру. Якщо хтось з родини має хронічні хвороби – чи зможуть вони отримувати необхідні ліки та лікування вдома? Не менш важливо обговорити рішення з тими родичами, що зараз з вами за кордоном. Можливо, доцільно, аби хтось один (наприклад, чоловік) поїхав першим, “розвідав обстановку”, а сім’я поки лишилась у безпечному місці. Не розривайте соціальні зв’язки за кордоном надто різко, якщо є можливість, зберігайте контакт з діаспорою, школою, роботодавцем за кордоном на випадок, якщо доведеться тимчасово повернутися назад.

• Юридичні аспекти та документи. Перевірте термін дії ваших документів: закордонного паспорта, довідки про тимчасовий захист, страхового полісу тощо. Громадяни України мають право в’їхати додому за будь-яких умов, але для повторного виїзду за кордон потрібні дійсні документи. Якщо ви чоловік призовного віку, зважте, що при поверненні ви підпадатимете під військовий обов’язок і швидше за все не зможете виїхати назад до кінця війни. Також пам’ятайте: статус тимчасового захисту в ЄС зберігається до 2027 року, і коротка поїздка в Україну не скасовує його автоматично. Але якщо ви вирішите залишитися вдома надовго, потрібно буде офіційно знятися з обліку в країні перебування (це може знадобитися, щоб отримати допомогу як поверненець в Україні або знову скористатися програмою за кордоном за потреби).

• Психологічна готовність. Повернення - це не тільки логістика, а й емоції. Чесно запитайте себе: чи готовий/готова я знову жити під звуки сирен? Чи не буде надто тривожно після відносно спокійного життя в Європі? Як я переживу можливу розлуку з друзями, яких знайшов за кордоном? Повернення під час війни - стрес, тому варто морально підготуватися. Добре, якщо у вас є підтримка родини, друзів або хоча б чітке усвідомлення, заради чого ви повертаєтесь. Якщо ж при думці про повернення у вас наростає паніка – можливо, це знак, що варто дати собі більше часу або дочекатися певних змін (наприклад, звільнення території чи перемоги).

• План “Б”. Незалежно від рішення, продумайте альтернативу. Якщо ви повертаєтеся, то що будете робити, якщо ситуація раптом погіршиться? Чи зможете ви виїхати знову (особливо жінкам і дітям це реально, адже кордони відкриті)? Куди поїдете, є до кого? Навпаки, якщо вирішите поки залишитися за кордоном – що стане сигналом, що вже час додому (закінчення війни, певна подія, покращення умов)? Маючи запасний план, ви почуватиметесь спокійніше і впевненіше в своєму виборі.

Найголовніше – приймати рішення усвідомлено і добровільно. Ніхто не повинен вас змушувати ні повертатися, ні емігрувати. Прислухайтеся до себе і своїх близьких. Якщо серце тягне додому і обставини дозволяють – можливо, варто спробувати. Якщо ж тривога бере гору і немає необхідних умов – дайте собі час, війна рано чи пізно закінчиться, і Україна чекатиме на вас. Пам’ятайте, що мільйони українців опинилися в схожій ситуації, і кожен вибирає свій шлях. Ваше рішення – це ваша стратегія безпеки і щастя.

Підтримка для тих, хто повертається

Український уряд та міжнародні організації розуміють, що повернення вимушених мігрантів – це виклик, і працюють над програмами допомоги. Якщо ви вирішили повернутися, варто знати, на яку підтримку можна розраховувати:

• Державна допомога поверненцям. У січні 2024 року уряд України ухвалив постанову про надання грошової допомоги малозабезпеченим сім’ям, що повернулися з-за кордону. Фактично розширили критерії призначення виплат, аби більше родин могли отримувати допомогу. Право на неї мають сім’ї, які проживали за кордоном понад 90 днів і є низькодоходними (не працювали останні 3 місяці перед зверненням). Допомога призначається на 6 місяців; протягом цього часу працездатні члени сім’ї повинні стати на облік у центр зайнятості або знайти роботу. Розмір виплат розраховується як різниця між прожитковим мінімумом на сім’ю та її середнім доходом. Податися можна через органи соцзахисту особисто, поштою або онлайн на порталі “Дія”. Хоч суми допомоги невеликі, це підстраховка на перший час для родин, які фактично залишилися без заробітку, повернувшись додому.

• Програми від міжнародних організацій. Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (UNHCR) пропонує грошову допомогу поверненцям та вразливим внутрішнім переселенцям. Зокрема, діє багатоцільова програма cash assistance: фінансова підтримка на декілька місяців для найбільш вразливих категорій (пенсіонери, люди з інвалідністю, самотні батьки тощо). Щоб отримати ці виплати, треба зареєструватися у Центрах підтримки (Multi-Service Protection Centres) в Україні або через мобільні групи UNHCR, і надати доказ, що ви припинили отримувати допомогу за кордоном (документ про скасування тимчасового захисту чи соцдопомоги за кордоном). Кошти виплачують на сім’ю протягом 3 місяців. Також в таких центрах надають консультації, правову та психологічну допомогу поверненцям.

• Сприяння з працевлаштуванням і бізнесом. Держава стимулює роботодавців наймати переселенців та поверненців – діють програми компенсації частини заробітної плати при працевлаштуванні ВПО. Також є грантові програми для малого бізнесу, розраховані у тому числі на підприємців, які перемістилися всередині країни. Якщо ви мали бізнес до війни і плануєте відновити його вдома, поцікавтеся можливостями грантів від уряду (через платформу єРобота) чи міжнародних фондів. Центри зайнятості в безпечних областях допомагають з перекваліфікацією та пошуком роботи.

• Житло для переселенців. На рівні громад відкривають модульні містечка, гуртожитки, надають тимчасове комунальне житло для людей, що втратили дім. У 2022–2023 роках багато родин прихистили переселенців у західних регіонах, діяв проект «Прихисток», який компенсував комунальні витрати тим, хто приймає ВПО. Якщо ваш дім зруйнований, варто стати на облік на відшкодування (через застосунок Дія подавалися заявки про пошкоджене майно) – уряд анонсував програми відбудови, які поступово стартують. Отримати постійне житло одразу важко, але принаймні тимчасовий притулок на перший час знайти реально за підтримки держави чи волонтерів.

• Освіта та медицина. Діти, які повертаються, мають право продовжити навчання в українських школах навіть посеред навчального року – для цього батькам слід звернутися до місцевого управління освіти або напряму в школу. Багато шкіл практикують змішане навчання (очне + онлайн) для інтеграції тих, хто повернувся. Щодо медицини: усі громадяни України можуть звернутися до сімейного лікаря (якщо ви виписували декларацію, можна укласти нову за місцем перебування) і отримувати базові безкоштовні медпослуги за програмою медгарантій. Також продовжують працювати міжнародні медичні місії, психологічна підтримка (телефони довіри, групи) – не соромтеся користуватися цими ресурсами при потребі.

Одже, успішна реінтеграція поверненців залежить від комплексної підтримки: доступного житла, роботи, якісної медицини та освіти. Українська влада створила нове Міністерство у справах реінтеграції та соціальної єдності (2024 р.) саме для координації політики щодо наших громадян за кордоном і тих, хто повертається. В ЄС, зі свого боку, продовжили дію тимчасового захисту до 2027 року, щоби українці могли спокійно планувати майбутнє. Тобто зараз держава і партнери намагаються створити умови, за яких ваше повернення було б безпечним, гідним і стійким – щоб, повернувшись, людина не пожалкувала і не опинилася без підтримки.

У підсумку: рішення про повернення під час війни – дуже непросте і суто особисте. Багато українців вже зробили цей крок, керуючись любов’ю до рідної землі та близьких, хоча й усвідомлюючи ризики. Інші вирішили зачекати, обравши безпеку для дітей і стабільність, але в душі мріють про день, коли зможуть знову переступити поріг рідного дому. Ніхто не знає, скільки ще триватиме ця вимушена розлука українців зі своїми домівками. Та одне можна сказати напевно: і ті, хто вже повернувся, і ті, хто поки далеко – всі ми залишаємося єдиним народом. Україна чекає на кожного свого сина і доньку, а поки ви тимчасово за кордоном – є ціла спільнота українців поруч, готових підтримати одне одного. Віримо, що настане день, коли повернення додому буде святом, а не випробуванням. Бережіть себе і приймайте зважені рішення!